Мікоплазми є самими дрібними за розмірами серед внеклеточно культивованих патогенних мікроорганізмів, що відносяться до класу Mollicutes. Встановлено, що принаймні 3 види мікоплазм (M. pneumoniae, M. hominis, Ureaplasma urealyticum) здатні вражати органи дихання людей. M. pneumoniae — поширений збудник так званої атипової пневмонії і менінгоенцефаліту; етіологічна роль M. hominis, U. urealyticum у розвитку пневмонії дискутабельна, однак не виключається у новонароджених дітей або в невеликому відсотку випадків у дітей грудного віку та у дорослих. Більш відомі M. hominis та Ureaplasma urealyticum як збудники уретриту у чоловіків, сечокам’яної хвороби (U. urealyticum) і пієлонефриту (M. hominis). Вважають, що M. hominis та Ureaplasma urealyticum викликають також запальні захворювання матки і придатків, в ряді випадків призводить до непрохідності маткових труб, безпліддя або при перинатальному інфікуванні до внутрішньоутробної інфекції. Рідко у пацієнтів з імунодефіцитами M. hominis та Ureaplasma urealyticum викликають артрити, характеризуються тривалим перебігом (до року і більш), сепсис, ендокардит, остемиелит, менінгіт, перикардит, а також ранову інфекцію (після кесаревого розтину).
До основних клінічно значущим біологічним особливостям мікоплазм відносяться наступні: 1) відсутність ригідної клітинної стінки, що обумовлює атипову, порівняно з бактеріальною пневмококової пневмонії, клінічну картину запалення легенів, зокрема відсутність лихоманки і гомогенної інфільтрації на рентгенограмі легень, і резистентність до b-лактамних антибіотиків; 2) унікальна здатність до мембранному паразитизму і тривалої персистенції внаслідок «вислизання» від фагоцитозу; 3) здатність до поліклональної активації лімфоцитів та індукції імунопатологічних реакцій (аутоімунні, імунокомплексних, алергічних).
Хламідії — облігатні внутрішньоклітинні паразити, за таксономическому положення складають сімейство Clamydiaceae. Хламідії близькі по структурі до класичних бактерій, але не мають метаболічними механізмами, необхідними для самостійного розмноження. Вивчення особливостей життєвого циклу і метаболізму хламідій дало К. Everett (1999) підставу запропонувати сучасну класифікацію хламідій, згідно з якою сімейство включає 2 роду: Clamydia (до нього відноситься C. trachomatis) і Clamydophila, що включає С. pneumoniae і С. psittaci.
C. trachomatis — збудник негонококкового і постгонорейного уретриту, епідидиміту у чоловіків, цервіціта, сальпінгіту, уретрального синдрому у жінок, захворювань очей — кон’юнктивіту і трахоми, хвороби Рейтера, венеричною лімфогранулеми, проктиту (при наявності анальних статевих зносин в анамнезі) у дорослих обох статей, кон’юнктивіту і пневмоній новонароджених. С. psittaci викликає антропозооноз орнітоз, передається від птахів (пситтакоз при зараженні від папуг). С. pneumoniae спочатку вважали штамом С. psittaci і позначали як TWAR по перших буквах назв двох ізолятів — TW-183, виділеного на Тайвані в 1965 р., і AR-39, виділеного від хворого фарингітом у Вашингтонському університеті. Подальші дослідження штамів С. psittaci і С. pneumoniae виявили серйозні морфологічні відмінності і лише 10% гомології ДНК. B 1989 р. С. pneumoniae був описаний як новий вид. Даний мікроорганізм викликає такі захворювання: пневмонії, бронхіти, фарингіти, тонзиліти, синусити, отити. Інфікування С. pneumoniae в значній мірі корелює, крім астми, з розвитком саркоїдозу, раку легені, атеросклерозу коронарних та інших артерій, хронічного артриту, вузлуватої еритеми.
Хламідії мають унікальний двуфазный життєвий цикл, що включає елементарні та ретикулярні тільця. Крім продуктивного циклу розвитку хламідії здатні при несприятливих умовах до L-подібної трансформації та персистенції. Останню можуть індукувати багато факторів імунної системи: інтерферони, фактор некрозу пухлин a (TNFa), макрофаги, а також терапія b-лактамними антибіотиками.
Особливості розмноження та біології хламідій визначають наступні особливості хламідійної інфекції: атиповість клінічної картини викликаються ними пневмоній (відсутність лихоманки, гомогенного затемнення на рентгенограмі); нечутливість до b-лактамних антибіотиків; більш тривалий, ніж при інших інфекціях інкубаційний період; непомітний початок і малосимптомний перебіг захворювання, так як ознаки запалення розвиваються повільно; можливість хронічного персистуючого перебігу захворювання; здатність проникати в лейкоцити та макрофаги з формуванням незавершеного фагоцитозу та ймовірністю гематогенної дисемінації збудника. Хламідії не є нормальними представниками мікрофлори людини, їх виявлення завжди вказує на наявність інфекційного процесу. Результати проспективних досліджень (до 9 років) свідчать про збереження персистенції C. trachomatis у дітей, інфікованих внутрішньоутробно. При цьому у 17,6% дітей реєструвались алергічні захворювання.
