ТИФО-ПАРАТІФОЗНИЕ ЗАХВОРЮВАННЯ (черевний тиф, паратифи А і В)- група гострих інфекційних захворювань з фекально-оральним механізмом передачі, викликані сальмонелами та подібних за клінічними проявами. Характеризуються лихоманкою, загальною інтоксикацією, бактеріємією, збільшенням печінки і селезінки, ентеритом і своєрідним ураженням лімфатичного апарату кишечника. Відносяться до кишкових антропонозам. Основним ом інфекції в останні роки є хронічні бактеріоносії сальмонел (див. також Сальмонельоз).
Етіологія, патогенез. Збудниками захворювання є кілька видів сальмонел — Salmonella typhi, S. Paratyphi A, S. schottmulleri. Збудники чутливі до левоміцетину та ампіциліну. Інфікуються доза коливається від 10 млн до 1 млрд мікробних клітин. Впровадження збудника відбувається в тонкому кишечнику, де розвивається специфічний ентерит. Уражаються лімфатичні утворення тонкої кишки і мезентеріальні лімфатичні вузли. З перших днів хвороби можна виділити збудників з крові. При розпаді сальмонел виділяється ендотоксин, який обумовлює симптоми загальної інтоксикації і відіграє важливу роль у генезі виразок тонкого кишечника, лейкопенії і може зумовити розвиток інфекційно-токсичного шоку.
Симптоми, перебіг. Інкубаційний період триває від 1 до 3 тижнів. При типовому перебігу хвороба починається поступово. Наростають слабкість, головний біль, симптоми інтоксикації, з кожним днем підвищується температура тіла, досягаючи найбільших цифр до 7-9-го дня хвороби. Стілець зазвичай затриманий, з’являється метеоризм. При паратифі в початковому періоді хвороби можуть бути симптоми гострого гастроентериту. При паратифі А бувають симптоми катару дихальних шляхів. У період розпалу відзначаються загальмованість хворих, головний біль, зниження апетиту, помірно виражений кашель. При обстеженні виявляється типова черевнотифозними екзантема. Вона являє собою поодинокі розеоли діаметром 3-6 мм, що підносяться над рівнем шкіри з чіткими кордонами. Через 3 – 5 днів розеоли безслідно зникають. Періодично можуть з’являтися нові елементи висипки. Відзначається відносна брадикардія; може бути дікротія пульсу, артеріальний тиск знижений, тони серця приглушені. Над легенями вислуховуються розсіяні сухі хрипи. Язик сухий, покритий щільним коричневим нальотом. Краї та кінчик язика вільні від нальоту, з відбитками зубів. Живіт роздутий, відзначаються грубе бурчання в сліпій кишці і болючість в правій здухвинній області. Печінка і селезінка збільшені. На висоті хвороби зменшується кількість лейкоцитів в периферичної крові, особливо нейтрофілів та еозинофілів. ШОЕ нормальна або помірно підвищена (до 20 мм/год). У сечі сліди білка.
Найбільш грізні ускладнення — перфорація кишкових виразок та кишкова кровотеча. Можливі пневмонія, інфекційний психоз, гострий холецистит, рідше інші ускладнення. Перфорація кишечника виникає у 0,5-8% хворих зазвичай в період з 11-го по 25-й день хвороби. В останні роки перфорація кишечника частіше виникає на тлі нормальної температури і гарного самопочуття хворого, нерідко при розширенні рухового режиму. Вона починається раптово з гострих болів у животі, напруження м’язів, симптомів подразнення очеревини. Відзначаються вільний газ в черевній порожнині, зменшення розмірів печінкової тупості. Ці початкові прояви перфорації можуть зменшитися, що обумовлює труднощі ранньої діагностики, а в подальшому (якщо не зроблена операція в перші 6 год) розвивається картина розлитого перитоніту — блювання, наростаючий метеоризм, підвищення температури тіла, тахікардія, виростання симптомів подразнення очеревини, поява рідини в черевній порожнині, лейкоцитоз. Кишкова кровотеча можливо і ті ж терміни, що і перфорація кишкової виразки. Визначається по появі домішки зміненої крові у випорожненнях або за симптомами гостро розвивається внутрішньої кровотечі. При ранній скасування антибіотиків частота рецидивів доходила до 20 – 30%. Рецидиви іноді виникають через 1-2 тиж після нормалізації температури тіла. Хронічне бактеріоносійство розвивається у 3-5% перехворілих.
Клінічна діагностика в початковий період тіфопаратіфозних захворювань представляє труднощі, особливо в легенях і атипових Випадках. У цей період доказом служить виділення або виявлення збудників у крові (посіви на жовчний бульйон, виявлення за допомогою імунофлюоресцентний метод). При типовій клінічній картині діагностика неважка. У пізні періоди хвороби можна використовувати посіви випорожнень та серологічні методи (реакція Відаля, РНГА).
Лікування. Призначають левоміцетин по 0,5-0,75 г 4 рази на добу до 10-12-го дня нормальної температури. При відсутності ефекту, наявності протипоказань (псоріаз, екзема, мікози), непереносимості препарату призначають ампіцилін всередину по 1 г 4-6 разів на добу до 10-12-го дня нормальної температури. При важких формах антибіотикотерапію поєднують з коротким курсом (5-7 днів) глюкокортикоїдів (преднізолон по 30-40 мг/добу). Використовується патогенетична терапія (вітаміни, оксигенотерапія, вакцинотерапія). Постільний режим до 7-10-го дня нормальної температури. При кишковій кровотечі хворому необхідні абсолютний спокій, холод на живіт, вікасол (1 мл 1 % розчину), амінокапронова кислота (200 мл 5% розчину). При перфорації кишечника — невідкладне оперативне втручання. Лікування хронічного бактеріоносійства не розроблено.
Прогноз при сучасних методах лікування сприятливий. При важких формах та наявності ускладнень (особливо перфорація кишечнику) прогноз гірше. Працездатність відновлюється через 1,5-2 міс від початку хвороби.
Профілактика. Санітарний нагляд за харчуванням і водопостачанням. Реконвалесцентів виписують після триразового негативного бактеріологічного дослідження калу і сечі і одноразового дослідження жовчі порцій В і С). Перехворіли стоять на обліку санітарно-епідеміологічної станції протягом 2 років (працівники харчових підприємств — 6 років). Ізоляція хворих припиняється з 21 -го дня нормальної температури тіла. За показаннями проводять специфічну імунізацію. У вогнищі проводять заключну дезінфекцію.
