Нам, батькам здається, що дитина возитися в бруді, а насправді він з допомогою відерця і пасочок пізнає світ. Ми сердимося, що він ганяє з друзями у футбол, а він таким чином вчиться спілкуванню. Ми бурчимо: вистачить грати, займися справою. Хоча психологи впевнені, що гра — найсерйозніша справа в юному віці.
У що б пограти?
Розвиваючі ігри можна умовно розділити на три великі групи. Це конструктори та пазли — розвиваючі в першу чергу дрібну моторику. Друга велика група — це різноманітні настільні ігри, які навчають спілкуванню.
І третя — це комп’ютерні ігри, які допомагають соціалізації дитини. Бо й розвивати та навчати можна і іншими, неэлектронными засобами. Головне, що вони дають, — можливість бути на рівні своїх приятелів з дитячого садка або однокласників, які обмінюються дисками і враженнями.
Гарний почерк — у «гравців»?
Інша справа, що «соціалізацією» багато — і батьки, і діти — зловживають. За словами психолога Анни Красильникової, навіть старші дошкільники дуже погано грають разом. Вони не вміють встановлювати правила і слідувати їм, не бачать межі між грою і реальністю, тому так часто спільні ігри закінчуються бійкою. Це говорить про те, що дітям не вистачає досвіду настільних ігор, в яких навіть кубик треба кидати за певними правилами.
Інша проблема вже школярів — лист. І поганий почерк, і невміння тримати ручку пов’язані з тим, що малюк мало збирав конструктор і складав пазли. Тому і погано розвинена дрібна моторика.
До речі, управління комп’ютерною мишкою, яким віртуозно володіють навіть чотирирічні карапузи, розвиває лише кисть руки.
А дрібна моторика — це формування щіпки, тобто володіння великим, вказівним і середнім пальцем.
Батьківські помилки
Щодо ігор існують дві поширені батьківські помилки. Одні нехтують усілякими лото-доміно, конструкторами та ін., вважаючи це пустощами. Такі батьки будуть удосконалювати вміння дитини читати, рахувати і писати — і лише потім почнуть долучати до світу ігор.
За великим рахунком, можна й так, тільки дитя шкода. Навчання для нього може виявитися занадто абстрактним і нудним процесом. Адже навіть дорослій людині іноді потрібні дуже конкретні мотиви, для чого він те-то і те-то вчить. А вже для дитини тим більше.
Друга помилка, більш часта — в тому, що ігри купують не за віком. Навряд чи кому прийде в голову подарувати двомісячного немовляти замість брязкалець конструктор.
Зате придбання стратегічної настільної гри для трирічного карапуза дуже тішить батьківське марнославство. «Адже є ж такі вундеркінди, які в шахи починають грати трохи не в грудному віці. Чим же ми гірші», — думають честолюбні пи і мами.
Але щоб дитина міг прораховувати ходи і стратегічно мислити, він повинен спочатку навчитися збирати пірамідку, будувати будинки, складати пазли.
Чому навчать гри?
Посидючості — не варто це якість скидати з рахунків. Адже щоб зосередитися і довести розпочате до кінця, дитина, як мінімум, повинен вміти посидіти спокійно протягом деякого часу.
Бачити кінцевий результат. У будь-якій грі є мета, до якої треба прийти: скласти деталі конструктора так, щоб вийшов замок, в лото закрити всі квадратики відповідними картками, пересуваючи фішку, першим прийти до фінішу.
А бачачи мету, дитина буде вчитися шукати способи досягти її.
Розвинуть логічне мислення. Оскільки в будь-якій грі, будь то настільна, комп’ютерна або конструктор, важлива послідовність дій.
Тренують пам’ять і увагу. Саме ці якості дозволяють з кожним разом все швидше збирати з конструктора літаків і ставати переможцем при грі в дитяче доміно.
І, безумовно, будь-яка гра розширює кругозір. Починаючи у щось грати, дитині доводиться освоювати нові поняття, його лексикон поповнюється новими словами. Нові знання народжують нові питання. Загалом у процесі гри неліниві батьки легко можуть дійти з дитям від алфавіту та початкового рахунку до поглибленого вивчення географії, історії, біології та іноземних мов.
www.rostovmama.ru
