Водянисті пухирці на шкірі є симптомом багатьох захворювань – від опіків до інфекційних патологій. У дерматології виділяють три механізми утворення бульбашок. У кожного захворювання є характерні ознаки, за якими його можна ідентифікувати. Лікування неінфекційних хвороб схоже – застосовуються десенсибілізуючі, протизапальні і гормональні препарати. Головним фактором успішної терапії є усунення дратівної фактора.
1
Бульбашки на шкірі – що це за хвороба?
Водянисті пухирці на шкірі є первинним симптомом появи шкірного захворювання, після якого починають розвиватися вторинні ознаки: утворення ерозій, виразок і корочок. Причинами утворення таких прищів на шкірі є кілька груп факторів:
- Хімічне або фізичне подразнюючу дію на шкіру.
- Незаразні захворювання, обумовлені алергічними реакціями або аутоімунними процесами (контактний, алергічний дерматит, кропив’янка, токсикодермія, екзема, пухирчатка).
- Захворювання інфекційної природи (контагіозний молюск, оперізувальний лишай, вітряна віспа, герпес).
Для визначення точного діагнозу необхідно враховувати весь симптомокомплекс захворювання, наявність інших патологій у людини і гістологічне дослідження шкіри.
У дерматології виділяють три механізми розвитку пухирців на шкірі:
- Міжклітинний набряк, при якому рідкий вміст накопичується в міжклітинних щілинах, руйнує зв’язки між клітинами шкіри, що призводить до утворення дрібних порожнин, нерідко багатокамерних.
- Внутрішньоклітинний набряк. Всередині клітини утворюються вакуолі. Вони поступово збільшуються і руйнують клітини, в результаті чого з’являються невеликі замкнуті порожнини в верхньому шарі шкіри, наповнені рідиною. Такий механізм утворення характерний для дерматиту та екземи.
- Баллонирующая дистрофія клітин шкіри – порушення зв’язків між клітинами, утворення бульбашок у вигляді куль-балонів (бульбашковий та оперізувальний лишай, герпес, вітряна віспа). Клітини шипуватого шару шкіри збільшуються, округлюються, набувають вигляд куль і відокремлюються одне від одного. Цей механізм пов’язаний з впровадженням в клітини вірусів і нейротрофическими змінами.
Вміст пухирців являє собою безбарвний або мутнуватий випіт рідкої частини крові в порожнину запалення, в рідкісних випадках воно кровянистое. Бульбашки є одним з проявів запалення шкіри і з’являються найчастіше на тлі почервоніння. Їх розмір коливається від величини шпилькової головки до сочевиці, а при термічних опіках – до декількох сантиметрів.
2
Контактний дерматит
Контактний дерматит і кропив’янка є різновидами алергічного дерматиту. Контактний дерматит може протікати в трьох формах або стадіях розвитку, мають різні симптоми:
- 1. Початкова стадія – почервоніння і набряклість пошкодженої ділянки шкірного покриву.
- 2. Поява на роздратованих ділянках бульбашок, в подальшому утворюють ерозії.
- 3. Виразка і рубцювання (виразково-некротичний етап).
Утворення на шкірі пухирів відбувається з кількох причин:
- Від опіку в результаті впливу електромагнітного випромінювання, вогню, пари, киплячих рідин, електричного струму, агресивних хімічних речовин (кислот, лугів), іонізуючого випромінювання.
- При омозолелостях від постійного тиску або тертя незручного взуття, тісного одягу, ременів, гігієнічних прокладок, памперсів, протезів. Провокуючим фактором є підвищена пітливість.
- При тривалому впливі на шкіру пластиру, йоду (який може викликати алергічну реакцію), етилового спирту.
- При фототравматическом опіку в результаті тривалого впливу сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.
- При алергічному контактному дерматиті подразнення шкіри у вигляді почервоніння шкіри та утворення пухирів виникає через 5-10 днів після повторного контакту з алергенами, в числі яких можуть бути:
- хімічні речовини (лакофарбові матеріали, клеї, скипидар та інші);
- косметика і парфумерія (дезодоранти, помада, зубна паста, крем, фарбувальні пігменти та інші);
- лікарські засоби (антибіотики – пеніцилін, стрептоміцин, еритроміцин; ністатин; уротропін; формалін та інші);
- метали і полімери (золото, мідь, хром, нікель та інші);
- харчові продукти;
- рослини і тварини (рослинні ефірні олії, кропива, ясенець, борщівник, примула, жовтецеві, деякі сорти червоного дерева, гусениці). Пухирі від рослин з’являються на ступнях ніг під час прогулянки босоніж по траві.
Характерною особливістю дерматиту є наявність бульбашок та почервоніння в тому місці, де стався контакт з подразнюючою речовиною, найчастіше на руках, долонях, пальцях. При повторному багаторазовому контакті з алергенами контактний дерматит може трансформуватися в екзему. Лікування проводиться в залежності від важкості ураження в амбулаторних або стаціонарних умовах. Усунення подразника, що викликає появу висипу, у багатьох випадках призводить до повного виліковування. Зовнішньо застосовують наступні засоби:
- примочки з розчином борної кислоти;
- мазі з глюкокортикоїдами (0,1% мометазону фуроату або 0,1% метилпреднізолону ацепонат та інші);
- гелі для зняття запалення (Фенистил, Совентол);
- волого-висихають примочки з 2%-ним розчином таніну або 0,25%-вим розчином нітрату срібла;
- коли захворювання переходить у стадію утворення кірочок – ихтиоловую, нафталановую мазь, лінімент Вишневського.
При обширних ураженнях використовують антигістамінні та десенсибілізуючі препарати системної дії.
3
Кропив’янка
При кропив’янці, або уртикарного висипу, спостерігаються такі характерні симптоми:
- білі або червоні пухирі;
- відчуття сильного печіння і свербежу, що нагадують такі при контакті з кропивою (звідки і виникла назва цього захворювання);
- кожен міхур оточений червоною облямівкою;
- раптова поява і зникнення бульбашок без лущення і відшарування шкіри.
Кропив’янка протікає в двох формах:
- гострою, при якій утворення пухирів протікає стрімко;
- хронічної – висип з’являється і тримається на шкірі протягом декількох місяців.
Бульбашки при кропив’янці дуже різноманітні за величиною, формою і розмірами (вузлуваті, тверді, дрібні і великі), у деяких з них у центрі є поглиблення. Кілька пухирів утворюють великі червоні бляшки. При хронічному, періодично рецидивуючому типі перебігу хвороби, приєднуються додаткові симптоми:
- загальне нездужання;
- частий пульс;
- порушення травлення.
Висип може з’явитися в наступних випадках:
- укуси комах – бліх, клопів, бджіл, комарів;
- контакт з рослинами і тваринами – кропивою, гусеницями, що виділяють токсичні речовини, молюсками та іншими;
- в осінньо-весняний період у людей з чутливою шкірою;
- вживання в їжу високо алергенних продуктів – яєць, полуниці, цитрусових, крабів, риби, молюсків, грибів, меду, огірків, горіхів та інших;
- у період вагітності і менструації;
- при гострій кропив’янці – від впливу холоду або сонячних променів з-за тривалого перебування на відкритому повітрі. Холодова кропивниця з’являється в результаті накопичення кріоглобулинів, що мають властивості антитіл. У теплому приміщенні пухирі зникають.
Деякі фахівці вважають, що однією з причин появи пухирів є нервові розлади (сильні емоції, гнів, істерика). Сприяючими факторами захворювання є хвороби ШЛУНКОВО-кишкового тракту (у тому числі глистні інвазії), ендокринної системи, лямбліоз і хламідіоз.
Лікування кропив’янки проводиться комплексно:
- Найбільш важливим заходом є усунення подразнюючого чинника, в результаті якого утворилася висип.
- Корекція діяльності шлунково-кишкового тракту.
- Усунення вогнищ інфекцій і глистових інвазій.
- Дотримання дієти.
- При гострому перебігу хвороби застосовують медикаментозні засоби:
- Антигістамінні препарати – Тавегіл, Супрастин, Фенкорол, Фенистил та інші.
- Кортикостериодные мазі – Адвантан, Белогент, Гідрокортизон, Лоринден, Преднізолон та інші.
- Теплі ванни з відварами протизапальних трав (ромашка, череда, звіробій).
- В стаціонарних умовах внутрішньовенно вводять гіпосенсибілізуючі засоби, а також 0,1% розчин адреналіну і кортикостериодные гормони у разі тяжкого нападу кропив’янки.
- При сонячній кропив’янці використовують Делагіл, Плаквеніл та фотозахисні креми.
4
Токсикодермія
Токсикодермія – це гостре тяжке токсичне запалення шкіри, яке відбувається при введенні подразнюючої речовини через травний тракт, дихальні шляхи, у вигляді підшкірних, внутрішньом’язових або внутрішньовенних ін’єкцій. Найчастіше хвороба проявляється як побічний ефект при використанні ліків або споживанні зіпсованих продуктів. Одне і те ж речовина може викликати у різних людей різну форму прояви на шкірі.
Висипання локалізуються на наступних ділянках:
- слизова оболонка рота;
- губи;
- зовнішні статеві органи;
- область заднього проходу та інші ділянки шкіри.
Симптоми токсикодермії:
- Легкий ступінь ураження:
- помірна кропив’янка;
- свербіж і печіння;
- поодинокі вогнища почервоніння;
- висипання за типом червоного плоского лишаю.
- Середня ступінь ураження:
- велика кількість пухирів;
- набряк Квінке;
- геморагічна висипка у вигляді яскраво-червоних плям в результаті ураження дрібних кровоносних судин;
- підвищення температури;
- загальне нездужання;
- біль у суглобах і болючість уражених ділянок шкіри;
- ураження внутрішніх органів (серця, печінки, нирок ).
- Важкі поразки характеризуються появою синдрому Лайєлла та Стівенса-Джонсона і можуть призвести до коматозного стану, летального результату.
Крім лікарських препаратів, що викликають також алергічний дерматит, до токсикодермії можуть викликати такі речовини:
- препарати миш’яку і йоду;
- сироватки та вакцини;
- вітаміни групи B;
- з’єднання хініну;
- барбітурати;
- Новокаїн;
- Фурацилін;
- Риванол;
- з харчових продуктів – консерванти, екзотичні фрукти, шоколад і каву.
Факторами ризику є:
- генетична схильність;
- захворювання ендокринної системи;
- хвороби ШКТ;
- швидкий розпад мікробів при споживанні зіпсованих продуктів.
При припиненні прийому лікарського препарату, що викликав токсикодермії, протягом 7-10 днів настає значне поліпшення стану хворого. При лікуванні призначають такі засоби:
- Всередину – десенсибілізуючі і антигістамінні препарати, кортикостероїди.
- У важких випадках – гемосорбція (очищення крові), введення детоксикуючих препаратів, сечогінних, серцевих засобів, вітамінів С, Р, групи В.
- Для обробки порожнини рота – полоскання розчинами хемотрипсина, 10-20% розчин бури в гліцерині, 2% водним розчином борної кислоти, обробка дентальної пастою Солкосерил.
- Зовнішні ураження шкіри лікують так само, як при опіках.
5
Екзема
При екземі пухирчасті висипи найчастіше з’являються на відкритих ділянках тіла, що контактують з зовнішніми дратівливими чинниками – кисті рук, обличчя, стопи і гомілки ніг. Механізм їх утворення ідентичний, незалежно від місця їх виникнення:
- Виникають дрібні, згруповані папули – освіти, виступаючі над поверхнею шкіри.
- Папули трансформуються в пухирці, розташовані групами, але не зливаються між собою. Висип супроводжується сильним свербінням.
- Бульбашки швидко розкриваються, з’являються мокнучі ерозії.
- При стиханні процесу частину бульбашок висихає без розтину, утворюючи кірочки. З’являється дрібне лущення.
В осередку ураження зазвичай присутні всі види елементів. Висип може мимовільно пройти або перейти у хронічну форму.
Відмітними особливостями екземи є наступні:
- хронічний перебіг захворювання;
- розмиті межі ураження шкіри;
- наявність вираженого видозміни висипань у процесі їх розвитку;
- схильність поширення висипки з вогнища по всьому тілу;
- чутливість до декількох видів алергенів.
Захворювання формується в результаті комплексу факторів:
- Алергічна реакція організму на зовнішні подразники. Часто екзема розвивається з алергічного дерматиту при його частих рецидивах.
- Постійний вплив на шкіру токсичних агентів – лугів, миючих засобів, розчинників, мінеральних масел, а також від впливу води, механічного подразнення і холоду.
- Генетична схильність.
- Порушення імунної, гормональної та нейровегетативной систем.
- Тривалі дистрофічні зміни шкіри різного походження.
- Вплив мікробної флори.
Лікування екземи полягає в проведенні наступних заходів:
- Зовнішня терапія з застосуванням тих же засобів, що і при алергічному дерматиті.
- Виключають вплив на шкіру дратівливих чинників.
- Застосовують засоби, які традиційно використовуються при лікуванні алергічних захворювань, – антигістамінні, седативні, десенсибілізуючі.
- При наявності мікробного ураження – антибактеріальні та протигрибкові препарати.
6
Пухирчатка
Пухирчатка найчастіше зустрічається у жінок у віці 40-60 років. Виділяють кілька видів захворювання з характерними симптомами:
- Вульгарна пухирчатка. Бульбашки мають тонку, мляву оболонку і з’являються на незміненій шкірі, тобто немає її почервоніння. Вони швидко розкриваються протягом кілька годин і утворюють ерозії, а деякі зсихаються в кірки. Висип виникає на слизових рота, носа, червоній каймі губ і статевих органах. Сприяючими факторами є інфекційні захворювання – стоматит, гінгівіт, риніт, ларингіт та інші. Протягом декількох місяців процес поширюється на шкірних покривах. Ерозії мають тенденцію до розростання і утворення великих вогнищ уражень, що призводить до погіршення загального стану, приєднання вторинної інфекції і розвитку інтоксикації аж до смертельного результату.
- Себорейна пухирчатка починається на шкірі обличчя, спини, грудей і волосистої частини голови. Спочатку з’являються почервоніння шкіри з чіткими кордонами. Невеликі бульбашки швидко зсихаються. Поширення висипки по тілу може відбуватися протягом декількох років.
- Для листоподібною пухирчатки характерна поява пухирів на одному і тому ж місці. Висипання на слизових немає. Після розтину бульбашок утворюються ерозії, а потім багатошарові кірки.
- При вегетуючої пухирчатці прищі частіше з’являються на слизовій рота, навколо отворів на тілі (ніс, рот, геніталії), в шкірних складках. Для захворювання характерні шкірні вирости з гнійним нальотом, що утворюються на дні ерозій після розтину бульбашок.
Це захворювання аутоімунної природи. Лікування проводиться із застосуванням глюкокортикостероїдних препаратів системної дії, найчастіше Преднізолоном (не менше 1 мг/(кг·добу). При недостатній ефективності глюкокортикостероїдів призначають імунодепресанти – Циклоспорин та інші. Зовнішнє лікування в цьому разі не надає належного ефекту. Обробку ерозій виробляють аніліновими барвниками (йод, зеленка, Фукорцин). При наявності вторинної інфекції проводять обробку мазями з антибіотиками. Захворювання може тривати роками, а хворий підлягає довічного диспансерному обліку.




