Останнім часом знову входить в моду відпочинок на водах за кордоном, і в цьому немає нічого дивного. На рубежі XIX і XX століть Росію називали «головною поставщицей дійсних і уявних хворих у все більш або менш відомі іноземні лікувальні місцевості». Проте їхня кількість ставило підданих Російської імперії перед непростим вибором. Як з’ясував ЄВГЕН ЖИРНОВ, зробити його допомагали світила медицини. Правда, далеко не завжди безкорисливо.
Російський екстрім
Особливу любов росіян до лікування на курортах один з вітчизняних лікарів пояснював так: «Поїздки на води, на свої і на чужоземні, робляться хворими не тільки за приписом лікарів, але не рідко і за власним почином, пояснюються необхідністю для людей утомившихся, пошматованих і придбали за зиму ті чи інші недуги піти з умов повсякденного життя і потрапити в інші, більш сприятливі умови – на чисте повітря, в нову обстановку». Так що по весні піддані Російської імперії приймалися ламати голову над непростим завданням: де відпочити після довгої і обридлої зими.
На початку минулого століття знавці курортного питання стверджували, що мінеральний незалежно від складу води ще не робить навколишню місцевість курортом. І як приклад наводили вітчизняні і кавказькі, яких було безліч, що Гірниче управління випустило їх опис у багатьох томів. Однак місцями справжнього відпочинку і лікування тоді були лише Єсентуки і П’ятигорськ на Північному Кавказі та грузинський Боржомі.
Благоустрій інших ов лікувальних вод і грязей в Росії, м’яко кажучи, залишало бажати багато кращого. Наприклад, на розташованому в передгір’ях Чечні Серноводске стражденним пропонувалося приймати ванни в загальному басейні і при цьому постійно думати про можливість нападу войовничих горців. Не краще йшли справи і в менш небезпечних частинах імперії. Лікування цілющими грязями в Євпаторії та Саках, як стверджували фахівці, «кульгала щодо санітарних порядків». Там відсутня каналізація, існували проблеми з прісною водою, а про благоустрій та дозвілля відпочиваючих мови взагалі не велося.
Що стосується менш значущих вітчизняних ів мінеральних вод, то для них було характерне «відсутність стерпного житла та елементарних засобів для лікування». Так що в тому, що чимале число підданих Російської імперії обирало лікування на закордонних курортах, не було нічого дивного. Благо закордонні курорти пропонували широкий вибір місць для лікування практично будь-яких видів захворювань і для будь-якого рівня достатку хворого.
Німецький коктейль
Німецькі курорти славилися насамперед своїми лікарями. Першим з них, освоєним російськими хворими, був Аахен прусської Рейнської провінції. Секрет його успіху полягав у тому, що аахенские фахівці досить успішно боролися з сифілісом, косившим сотнями і тисячами любителів привольного способу життя обох статей. Щоправда, вітчизняні курортологи стверджували, що сірчана вода аахенских ів мала в цьому другорядне значення. Адже мінеральні ванни призначалися хворим разом з ртутними ваннами, які лікували сифіліс набагато ефективніше. «Місцеві лікарі,– писав професор Лев Бернгардович Бертенсон,– придбали великий у справі лікування сифілітиків досвід, набили собі, так сказати, руку, сприяли більше, ніж місцеві сірчані води, аахенської слави і створили Аахену незаслужений пріоритет перед іншими рівнозначними водами».
Майстерності лікарів був зобов’язаний своїй славі і Наугейм в Гессен-Дармштадт. Води його ов, як вважали фахівці, не представляли собою абсолютно нічого особливого. Однак за справу взялися досвідчені і талановиті лікарі брати Шотт, які стали застосовувати особливий спосіб лікування сердечників. Вони прописували хворим ванни з повареної солі і вуглекислоти, підбираючи склад індивідуально для кожного хворого, а також спеціальну гімнастику. І в результаті багатьом сердечникам ставало набагато краще. «Цей курорт,– констатував професор Бертенсон,– увійшов у славу і притому такий, що лікарі з усіх кінців Європи почали туди посилати серцевих хворих і часто без розбору; так і хворі, просто чуток, кинулися туди».
Наступними за значенням,
але в XIX столітті стали першими в Німеччині за кількістю відвідали їх російських хворих, були баварський Кіссінген, а також Бад-Гомбург поблизу Вісбадена. Така популярність була цілком зрозуміла. Адже мало хто з жителів Росії не страждав захворюванням травної системи на ґрунті довгих і суворих постів і розгульного обжерливості між ними. Однак і там корисна для шлунків і кишечника вода підкріплювалася особливою дієтою, яка куди більше, ніж мінеральна вода, сприяла одужанню хворих. Ось тільки далеко не всім хворим з Росії ця дієта припала до смаку. Гоголь, який потрапив у Гомбург в 1845 році, писав звідти: «Я схуд, і ви б жахнулися, побачивши мене. І ні душі не було коло мене в продовження найважчих хвилин, тоді як всяка душа людська була б подарунком. Здоров’я моє з кожною годиною все гірше і гірше. Води Гомбурга діють погано… Виснаження сил досконале».
Французький напір
Славі французьких курортів сприяли три обставини – вміння організувати дозвілля хворих, реклама і матеріальна зацікавленість французьких та іноземних лікарів. Найвідомішим з водолікувальних містечок Франції був Віші, де до послуг відпочиваючих були театри, казино, облаштовані місця для прогулянок, відмінна кухня і атмосфера, яка сприяла виникненню необтяжливих і приємних курортних романів.
Води Віші, на думку російських фахівців, поступалися по лікувальних якостях водах багатьох інших європейських ів. Але французькі вчені на гроші уряду, якому належало 9 з 11 ів на цьому курорті, наполегливо шукали і незмінно знаходили у вод Віші незвичайні властивості. Оскільки у великій моді були експерименти на собаках, піддослідним тваринам вводили під шкіру мінеральну воду з різних ів. Кожній групі собак двічі в день впорскували за п’ять кубиків лікувальних вод на кілограм ваги. Природно, ніякого лікувального ефекту при цьому не спостерігалося. Але у деяких псів зменшився апетит, що вселило радість в серця дам і панів, які страждають від зайвої ваги.
А хворих шлунковими розладами різного роду повинно було надихнути на поїздку в Віші помітне поліпшення травлення у піддослідних собак.
Проте куди більш дієвим способом залучення курортників виявилася робота зі світилами медицини. Насамперед керуючим Віші вдалося зацікавити французьких лікарів, які стали рекомендувати прибували в Париж хворим лікуватися саме у Віші. Потім у справу були залучені і відомі зарубіжні фахівці. Деякі з них прямо рекомендували своїм пацієнтам воду і ванни на головному французькому курорті. А ті, хто все-таки брав гроші, але не хотів брати на себе відповідальність, направляли стражденних до паризьким колегам.
У підсумку Віші на початку XX століття перевершив по популярності багато інших, хоча і не всі курорти Європи. Доктор Л. Хопенгендлер, практиковавший в Віші, констатував в 1913 році: «Тепер у ів Віші вавилонське стовпотворіння. Не одні лише страждають захворюваннями органів травлення, як це бувало раніше, товпляться біля Опиталь. У нього, як і у решти ів, шукають зцілення одночасно і подагрики, і діабетики, і гладкі і з захворюваннями печінки і нирок, як хворі шлунком і кишками».
Корисним досвідом не забули скористатися і французькі, і закордонні конкуренти. Власники курорту Контрексвилль, наприклад, зуміли перекупити декількох модних паризьких лікарів. В результаті чимала кількість високопоставлених росіян, які прямували на відпочинок в Віші, виявлялися на нудному сільському курорті. Проте особливу роль у пропаганді Контрексвилля зіграв російський професор Григорій Антонович Захар’їн.
Австро-угорське здирання шкур
Досить швидко французький спосіб залучення хворих був освоєний і в Німеччині. Причому педантичні німці швидко перевершили французів в умінні розширити коло лікарів, охоплених особливими відносинами. Єдиним курортом, не потребували підгодованих світила медицини, багато десятиліть залишався Карлсбад – курорт у належала Австро-Угорщині, Чехії,
перейменований пізніше, після утворення Чехословаччини, в Карлові Вари. Не потрібна Карлсбаду і особлива реклама. Усім було відомо, що з XIV століття вся європейська знати їздила туди на води. А переважна більшість курортів доводило, що їх води лише трохи гірше карлсбадских. Навіть російські лікарі-патріоти, які знаходили недоліки в будь-якій зарубіжній мінералці, констатували, що вода лише деяких ів в Єсентуках наближається за своїми якостями до карлсбадською після нагрівання. Але і в цьому випадку дає значно менший лікувальний ефект. У Карлсбад направляв стражденних і один з небагатьох російських лікарів, що не брав грошей від курортних керуючих,– знаменитий Сергій Петрович Боткін.
Однак це зовсім не означало, що на знаменитий курорт валом валили російські курортники. Ціни в Карлсбаді були такими, що приїжджим настійно рекомендували зупинятися в готелі не більше як на одну ніч зважаючи на шалену дороговизну. І відразу ж після візиту до лікаря, на якому буде встановлена тривалість водолікування, братися за пошуки приватної квартири або кімнати. У Карлсбаді дерли гроші абсолютно за все. Існував курортний збір для всіх, хто збирався жити в місті довше восьми днів, і навіть збір за музику, исполнявшуюся оркестрами в міських парках. Єдиним способом ухилення від цих податків було наявність у курортника спеціального свідоцтва про бідність, але всі інші, включаючи приезжавшую разом з панами прислугу, були зобов’язані платити.
Всі муки росіян по вибору закордонного курорту припинилися з початком першої світової війни, оскільки європейські курорти стали недосяжними. Після революції дозволити собі відпочинок на водах могли тільки більшовицькі чиновники, але в основному тільки в союзної радянської Росії Німеччині. І лише після закінчення другої світової, коли Чехословаччина увійшла до зони радянського впливу, партійні і радянські бонзи стали виїжджати в Карлові Вари. Тільки в останні роки водно-курортна географія росіян значно розширилася і інформація про те, що якийсь заможний російський бізнесмен зняв поверх в готелі в Віші, не сприймається як щось надзвичайне.
