Тіазидні і тиазидоподобные діуретики

Загальнівластивості:

-зменшення реабсорбції натрію у кортикальному сегменті петлі Генле. Вплив на реабсорбцію натрію, і, отже, діурез, помірне (до +30% — +50% від вихідного) і спостерігається лише при збереженій функції нирок; при зниженні швидкості клубочкової фільтрації менше 30 мл/хв ефект значно послаблюється;

-розвиток максимальної натрійуретичного ефекту при прийомі відносно невеликих доз препаратів,

-посилення екскреції калію значно більшою мірою, ніж при застосуванні інших сечогінних;

-підвищення реабсорбції кальцію в проксимальних канальцях (тіазиди);

повільний початок та більша тривалість ефекту (порівняно з петльовими діуретиками);

-гіпотензивну дію за рахунок зниження ОЦК і реактивності гладкої мускулатури судин до дії катехоламінів. Власне натрийуретический ефект при тривалому прийомі тіазидних діуретиків триває лише 3-5 днів, між тим антигіпертензивний ефект проявляється починаючи з 3-4 дня, досягаючи оптимальної величини до 3-4 тижні, а після відміни препарату може зберігатися протягом 1 тижня.

Таблиця 1. Часові параметри дії тіазидних і тиазидоподобных діуретиків

Свідчення:

1)АГ (монотерапія або компонент комбінованого лікування);

2)набряки при серцевій недостатності, цирозі печінки, нефротичному синдромі (при рівні кліренсу креатиніну > 30 ммоль/л); передменструальному синдромі;

3)нефрогенний нецукровий діабет;

4)ідіопатична гиперкальцийурия.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД (Гіпотіазид)

Фармакокінетика. Добре всмоктується в ШКТ, біодоступність — 65-75%. Прийом їжі підвищує абсорбцію препарату в кишечнику. Зв’язування з білками плазми — 60%. Не метаболізується, екскретується нирками. Період напіввиведення — 6-12 год. У пацієнтів похилого віку та з порушеною функцією нирок кліренс гідрохлортіазиду суттєво знижується.

Застереження. З-за негативного впливу на метаболізм препарат може погіршити перебіг цукрового діабету і подагри. З обережністю використовувати у літніх пацієнтів, при порушеннях електролітного обміну (гіпокаліємії, гіпомагніємії), що сприяють появі аритмій

Дозування. Призначають внутрішньо один раз удобу в ранкові години. При м’якій та помірній АГ — початкова доза 12,5 мг/добу. При недостатньому ефекті добова доза може бути збільшена до 25-50 мг. Подальше збільшення дози недоцільно, оскільки, як правило, воно не веде до посилення антигіпертензивного ефекту, але може підвищувати ризик розвитку небажаних реакцій. При набряках — спочатку 25-50 мг/добу з подальшим переходом на підтримуючу дозу 25 мг/добу.

Форма випуску: таблетки по 25 і 100 мг.

БЕНДРОФЛУМЕТИАЗИД (Натуретин, Апринокс)

Основною відмінністю його від гідрохлортіазиду є більш висока біодоступність при прийомі всередину і, відповідно, можливість застосування в менших дозах.

Фармакокінетика. Біодоступність становить 100% і не залежить від прийому їжі. Зв’язування з білками плазми — 95%. Метаболізується в печінці, виводиться переважно через ШКТ. Період напіввиведення — 8-9 ч. При порушенні функції печінки підвищується ризик розвитку порушень електролітного балансу.

Дозування. При АГ — 2,5-5 мг/добу в один прийом. При набряках — 2,5-10 мг/добу протягом 3-5 днів із подальшим переходом на підтримуючу дозу 2,5-5 мг один раз на 2-5 днів.

Формавипуску: таблетки по 5 і 10 мг.

ХЛОРТАЛІДОН (Гигротон, Гилидон, Оксодолін)

Серед тіазидних і тиазидоподобных діуретиків характеризується найбільш тривалою дією. Порівняно з тіазидами сильніше виводить калій.

Фармакокінетика. Біодоступність при прийомі внутрішньо — 60%. У плазмі крові на 90% пов’язане з альбуміном і еритроцитами, що зумовлює тривалість ефекту. Виводиться переважно нирками. Період напіввиведення — 24-55 ч.

Дозування. При АГ — 25-50 мг/добу в ранкові години, з подальшою корекцією дози залежно від рівня АТ. При набряках — 50-100 мг щодня або 1 раз на добу 3 дні в тиждень. Максимальна доза — 200 мг/добу.

Формавипуску: таблетки по 50 мг.

ІНДАПАМІД (Арифон, Лозол)

Відмітніособливості: має прямим вазодилатирующим ефектом (не залежних від діуретичної дії), завдяки якому знижує периферичний судинний опір. Це пов’язано з порушенням транспорту іонів кальцію у гладком’язові клітини судин і посиленням вироблення вазодилятаторних простагландинів при паралельному гальмуванні синтезу тромбоксану. У дозі 2,5 мг/добу відзначається тільки судинне дію, тоді як діуретичний ефект є субклінічним; не знижує толерантність до глюкози, у тому числі у пацієнтів з цукровим діабетом; менше впливає на екскрецію калію;

практично не впливає на екскрецію сечової кислоти та ліпідний спектр плазми крові.

Індапамід застосовується тільки при АГ. У контрольованих дослідженнях показано достовірне зменшення маси гіпертрофованого міокарда лівого шлуночка на тлі терапії даним препаратом.

Фармакокінетика. Добре всмоктується в ШКТ, біодоступність становить близько 90%. У крові препарат на 70-80% зв’язаний з білками плазми. Метаболізується в печінці. Екскретується на 60-70% нирками на 23% — через ШКТ. Період напіввиведення — 18 год. Пролонгована лікарська форма індапаміду — apt/фон SR — забезпечує рівномірне надходження препарату протягом 24 год.

Дозування: Всередину 1,25-2,5 мг один раз на добу. При недостатньому ефекті можна збільшити до 5 мг/добу в один прийом. Максимальна доза — 10 мг/добу в 2 прийоми.

Формавипуску: таблетки по 1,25 і 2,5 мг; таблетки пролонгованої дії по 1,5 мг.

КЛОПАМИД (Бринальдикс, Аквекс)

Навідміну від інших препаратів цієї групи викликає підвищення венозного тонусу, що дозволяє використовувати клопамид у хворих на АГ зі схильністю до розвитку ортостатичної гіпотонії.

Дозування. При АГ — 10-20 мг 1 раз на добу. При набряковому синдромі — 40-60 мг/сут.

Формавипуску: таблетки по 20 мг.

МЕТОЛАЗОН (Зароксолин, Диуло, Метеникс)

Відмітніособливості:

володіє високою ліпофільністю, легко проникає в епітеліальні клітини кортикального сегмента висхідної частини петлі Генле, в тому числі у пацієнтів зі значно зниженою клубочковою фільтрацією. Поєднання метозалона з петльовими діуретиками є найбільш ефективною комбінацією в лікуванні ХСН • і ХНН; антигіпертензивний ефект проявляється при використанні невеликих доз, що не викликають гіпокаліємії; збільшує екскрецію фосфатів завдяки гальмуванню їх реабсорбції в проксимальному відділі ниркових канальців.

Фармакокінетика. Біодоступність при прийомі внутрішньо — 64%. В крові на 50-75% пов’язаний з еритроцитами. Тільки 5 % метаболізується в печінці. Екскретується переважно (70-80%) нирками. Період напіввиведення — 14 год При нирковій недостатності кліренс препарату знижується. При тяжких порушеннях функції печінки може порушуватися електролітний баланс.

Дозування: При АГ пролонгований препарат призначають у початковій дозі 2,5 мг/добу, препарат короткої дії — 0,5 мг/добу. Надалі доза коригується залежно від рівня АТ. В якості діуретичного засобу призначають по 5-20 мг/добу.

Формавипуску: таблетки пролонгованої дії по 2,5; 5 і 10 мг; таблетки швидкого дії по 0,5 мг.