А. Б. Ципін, професор, академік РАПН, д-р мед. наук
НОВІ ЛІКИ № 3/2003
Селезінка є ом великої кількості біологічно-активних речовин. Клітини цього органу виробляють опсоніни (тафтсин, фібронектин та ін), великий комплекс цитокінів (Іл-1, Іл-2, Іл-3, Іл-4, Іл-6, Іл-8, Іл-10, ФНП, гранулоцитарно-макрофагальный колонієстимулюючий фактор, інтерферон-гамма) і, можливо, інші пептиди, які є регуляторами імунної системи організм
а.
Інтерес до використання тканини селезінки для отримання лікарського препарату виник давно. У 50-х роках XX століття американський дослідник Р. Унгар. Він отримав селезінки 2 препарату: спленін А і спленін Б.
Перший з них зменшує проникність капілярів, збільшує стійкість еритроцитів до дії антиэритроцитарной сироватки. Дія ж спленіну Б має зворотну спрямованість. Німецьким професором Е. Шлифаке з тканини був отриманий препарат спленотрат , він же просплен, який успішно використовували для лікування гастриту і алергічних захворювань. В Швейцарії шляхом діалізу селезінкового екстракту отриманий препарат солкосплен, який стимулює статеві функції, нормалізує діяльність статевих залоз. Його застосовували для лікування як чоловіків, так і жінок.
У практиці охорони здоров’я широке застосування знайшов спленін, отриманий в 1945 році академіком В. П. Комісаренко. У препараті виявлені пептиди, що містять 13 амінокислот, безліч жирних кислот, ліпіди, мікроелементи. Спленін має виражені детоксикаційні властивості. Його використовували при токсикозах вагітності, гепатитах, тиреотоксикозі, шизофренії, діабеті, алергічному нежитю, кропивниці та алергічних дерматитах. Активний початок спленіну не виявлено. Механізм багатьох його ефектів не встановлено.
Більшість препаратів, отриманих з тканини селезінки, використовувалися для лікування захворювань, пов’язаних з порушеннями в імунній системі. Багато з цих препаратів в даний час в клінічній практиці не рименяют.
У 1983 році в НДІ трансплантології і штучних органів МОЗ РФ був розроблений і потім впроваджено в широку клінічну практику метод екстракорпорального підключення ксеноселезенки (свинячий), а також введення спленоперфузата (фізіологічний розчин, пропущений через судинне русло ксеноселезенки; вводиться хворому внутрішньовенно, крапельно в об’ємі 200 – 500 мл) при різних патологіях, пов’язаних з імунною недостатністю, зокрема, при гнійно-септичних процесах, аутоімунних захворюваннях (ревматоїдний поліартрит, системний червоний вовчак, псоріаз), інфекційно-алергічної бронхіальної астми.
Надалі в НИИТ і ІО МОЗ СРСР були розроблені методичні рекомендації «Лікування септичних захворювань підключенням ксеноселезенки» № 10-11/37 від 15 березня 1988 р., «Эферентные методи в лікуванні псоріазу та атопічного дерматиту» № 98/47 від 15 квітня 1998 р., «Лікування інфекційно-алергічної бронхіальної астми екстракорпоральним підключенням донорської ксеноселезенки» № 10-11/62 від 21.
06.91 р., «Застосування кріоконсервованих фрагментів ксеноселезенки в інтенсивному перфузійному лікуванні перитоніту» № ))) від 21.06.91 р., «Імунологічні та антисептичні можливості донорської свинячої селезінки у лікуванні гнійно-септичних захворювань» № 95/41 від 13.06.95 р. Методи, описані в них, застосовуються більш ніж у ста містах Росії і СНД. Щодо застосування методів підключення ксеноселезенки і використання спленоперфузата з 1983 по 2001рр. було захищено 7 докторських і 13 кандидатських дисертацій. Була показана висока ефективність цих методів. Летальність хворих з гнійно-септичними захворюваннями, за даними ЛПУ, зменшилася в 1,5 – 2,3 рази.
Однак, незважаючи на високу ефективність зазначених методів, вони мають обмеження для щоденного і повсюдного їх використання. Не завжди в потрібний момент можна знайти на м’ясокомбінаті придатних для забору селезінки свиней, потрібна спеціальна підготовка лікаря і медсестри, що роблять забір органу. Тому в 1990 р. в НИИТ і ІО МОЗ СРСР була створена технологія отримання з тканини селезінки препарату, що володіє іммунокоррегірующіх властивостями, ефективного, стерильного і тривало зберігається. Препарат отримав назву
Спленопид.
Спленопид успішно пройшов клінічні випробування і 19 січня 2002 року був зареєстрований МОЗ РФ. Номер реєстраційного посвідчення 001938/01-2002. Препарат запатентований.
Спленопид являє собою пептидний фракцію, виділену з тканини селезінки свиней або великої рогатої худоби.
Фармакотерапевтична група – імуномодулятор. Володіє імуностимулюючою дією. Активує клітинний і гуморальний імунітет, забезпечуючи підвищення специфічної та неспецифічної резистентності організму.
Препарат розфасований по 140 мг або 230 мг у пенициллиновые флакони ємністю 10 мл, закупорені гумовими пробками і металевими ковпачками. В упаковці 10 флаконів. Перед застосуванням препарат розчиняють у 3 – 5 мл 0,5%-го розчину новокаїну або 0,9%-го розчину хлориду натрію протягом 10 хвилин, періодично обережно помішуючи, не допускаючи сильного спінювання. Необхідно дочекатися повного розчинення. Розчинений препарат прозорий, осаду і опалесценції не має. Нагрівання
Спленопида вище 45°С призводить до його інактивації.
Препарат вводять внутрішньом’язово або підшкірно один раз на добу, бажано в ранкові години. Рекомендована доза 230 мг одноразово. Тривалість курсу лікування 7 – 12 днів. При необхідності курс може бути продовжений до 20 – 30 днів або повторений через 1 – 2 тижні після закінчення попереднього курсу.
Застосування Спленопида протипоказано при підвищеній чутливості до препарату. Застосовувати при вагітності і в період лактації у годуючих жінок не рекомендується.
Спленопид зберігають у сухому, захищеному від світла місці при температурі від плюс 5 до мінус 15°С. Термін придатності 2 роки з дня виготовлення.
В останні роки розроблено високоефективний метод лікування виразок шлунка і дванадцятипалої кишки з використанням
Спленопида.
Спочатку хворим з довгостроково незаживающими виразками давали спленоперфузат всередину. Пацієнти почували себе значно краще. Пізніше цей позитивний досвід наштовхнув на думку безпосереднього впливу на виразку. За допомогою гастроскопа і спеціального ін’єктора розчин Спленопида вводять в три точки в підслизовий шар. Препарат поступово розсмоктується, впливає на бактерії і підсилює регенерацію слизової. Виразка починає рубцюватися. Через 2 – 3 тижні вона закривається, настає тривала ремісія. Для цього потрібно від 3 до 5 процедур з інтервалом у 2 дні.
Проліковано понад 150 осіб з «важкими» довго незаживающими виразками, і тільки в двох випадках лікування не принесло очікуваного результату через недотримання хворими здорового способу життя.
Останнім часом отримані позитивні результати застосування Спленопида в комплексному лікуванні розсіяного склерозу, онкологічних патологій, діабетичної стопи, пієлонефриту, геморагічної гарячки, поліорганної недостатності.
Враховуючи високу ефективність методів спленотерапии (екстракорпоральне підключення ксеноселезенки і введення спленоперфузата) при лікуванні багатьох патологій, слід вважати, що Спленопид знайде широке застосування в медичній практиці.
