Використання холінолітиків як противиразкових препаратів пояснюється зниженням продукції соляної кислоти, пепсину, пролонгуванням ефекту антацидів, зменшенням рухової активності шлунка та ДПК. У той же час застосування при лікуванні виразкової хвороби таких препаратів, як атропін, платифілін та метацин, є недоцільним через системного холіноблокуючої дії і — як наслідок цього -високої частоти НЛР (сухість у роті, порушення акомодації, тахікардія, запори, затримка сечовипускання, запаморочення, головний біль, безсоння).
Атропін та атропіноподібні препарати протипоказані при глаукомі, аденомі передміхурової залози, серцевої недостатності. Їх прийом небажаний при недостатності кардії і гастроезофагеальних рефлюксах, які часто супроводжують виразкової хвороби, оскільки в таких випадках може посилюватися зворотний закидання кислого шлункового вмісту зі шлунка в стравохід. Крім того, встановлено, що противиразкова активність традиційних (неселективних) холінолітиків є недостатньою. Так, антисекреторний ефект
платифіліну виявився слабким, а атропіну — нетривалим. Тому атропін, платифілін та метацин в останні роки при лікуванні виразкової хвороби використовувалися рідко, поступившись місце селективного препарату пирензепину.
ПИРЕНЗЕПИН(Гастроцепін, Гастрозем)
Фармакодинаміка
За механізмом дії відрізняється від атропіну та інших холінолітиків. Вибірково блокує переважно Мгхолинорецепторы фундальних залоз слизової оболонки шлунка, не впливає в терапевтичних дозах на холінорецептори слинних і бронхіальних залоз, серцево-судинної системи, тканин ока, гладких м’язів.
Ведучий механізм противоязвенного дії пирензепина — пригнічення секреції соляної кислоти. При пероральному прийомі максимальний антисекреторний ефект спостерігається через 2 год і триває, в залежності від прийнятої дози — від 5 до 12 год. Слід підкреслити, що за рівнем антисекреторної активності пирензепин поступається як ІПП, так і Н2-блокаторів.
Пирензепин дещо уповільнює евакуацію з шлунка, але, на відміну від неселективних холіноблокаторів, при пероральному застосуванні у середніх терапевтичних дозах не знижує тонус нижнього стравохідного сфінктера. При внутрішньовенному введенні препарату тонус сфінктера і перистальтика стравоходу зменшуються.
Фармакокінетика
Біодоступність при прийомі внутрішньо натщесерце становить в середньому 25%. Їжа знижує її до 10-20%. Максимальна концентрація препарату в сироватці крові розвивається через 2-3 год після перорального прийому і через 20-30 хв після внутрішньом’язового введення. Незважаючи на деяку структурну схожість з трициклічними антидепресантами, не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Лише близько 10% препарату метаболізується в печінці. Виведення здійснюється переважно через кишечник і вменшій мірі — через нирки.
Період напіввиведення -11 ч.
Клінічнаефективністьтапоказаннядозастосування
За минулі роки було опубліковано багато робіт, що свідчать про досить високу ефективність пирензепина при лікуванні загострення виразки шлунка та ДПК. Відзначалася, зокрема, здатність препарату швидко купірувати больовий синдром і диспепсичні розлади. Пирензепин не надавав гепатотоксичної і нефротоксичної дії і був ефективний у хворих з так званими «гепатогенными» виразками, зазвичай резистентними до проведеного лікування, у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю, у осіб похилого віку.
Оскільки пирензепин не входить до схеми ерадикації HP, його застосування в даний час обмежено. Використовується для попередження виникнення «стресових» виразок, при хронічному гастриті з підвищеною секреторною функцією, ерозивно езофагіт, рефлюкс-езофагіті, рідше-при сшдром-£огнш№фа—Элг№сст».
Небажанілікарськіреакції
Іноді відзначаються сухість у роті, розлади акомодації, рідше — запори, тахікардія, головні болі. При цьому частота їх виникнення чітко корелює з дозою. У більшості випадків НЛР бувають слабо виражені і не вимагають відміни препарату.
Пирензепин зазвичай не викликає підвищення внутрішньоочного тиску, порушення сечовипускання та НЛР з боку серцево-судинної системи. Однак при глаукомі, аденомі передміхурової залози і схильність до тахікардії препарат слід призначати з обережністю.
Лікарськівзаємодії
Пирензепин зменшує стимулюючий вплив алкоголю і кофеїну на шлункову секрецію. Одночасне призначення пирензепина і Н2-блокаторів призводить до потенціювання антисекреторної дії, що може використовуватися у хворих з синдромом Золлингераэллисона.
Дозуванняіспособизастосування
Всередину по 50 мг 2 рази на день (вранці і ввечері) за півгодини до їжі. Тривалість курсу становить, як правило, 4-6 тижнів. При підтримуючій терапії — 50 мг у день.
Внутрішньовенно або внутрішньом’язово — при дуже тяжкому больовому синдромі (наприклад, при синдромі Золлингераэллисона) — по 10 мг 2-3 рази на добу. В/ввведення проводиться повільно струминно або (краще) краплинно.
Формивипуску
Таблетки по 25 і 50 мг; ампули по 10 мг/2 мл
