Ігор Володимирович Федоров, Керівник навчального центру Ендоскопічної та малоінвазивної хиругии, викладач КГМА, доктор медичних наук
Гнійна інфекція — найбільш поширений вид ускладнень у хірургічній практиці, що включає ранову, всередині – або зачеревну інфекцію, інфекції сечовивідних шляхів, легеневих ускладнень, гнійний тромбофлебіт і інші. Її частота варіює залежно від характеру операції і способи профілактики. За рахунок відносної герметичності черевної порожнини і зниження травматичності втручання в ендоскопічної хірургії інфікування ран зустрічається відносно рідко. Однак повністю уникнути подібних ускладнень неможливо. В залежності від потенційної ймовірності інфікування рани прийнята наступна класифікація оперативних втручань:
1. Чисті (асептичные) — операції при відсутності запалення і без втручання на шлунково-кишковому тракті, дихальних та сечовивідних шляхах. Рану при цьому не дренують, накладають первинні шви.
2. Умовно-інфіковані — операції на дихальному або шлунково-кишковому трактах без забруднення рани їх вмістом, втручання на піхву, сечо – та жовчовивідних шляхах, не супроводжуються запаленням, апендектомія з мінімальними порушеннями правил асептики.
3. Інфіковані — втручання, при яких має місце значне порушення правил асептики з масивним закінченням кишкового вмісту в рану, і операції, що супроводжуються травмою або розкриттям сечового міхура або жовчних протоків з інфікованим вмістом.
4. Гнійні — втручання, які пов’язані з гострим запаленням (навіть якщо немає гною), перфорацією внутрішніх органів, травматичні рани з некрозом тканин, присутністю сторонніх тіл, кишкового вмісту, а також випадки, коли лікування запального захворювання було розпочато пізно.
Патогенні мікроорганізми, що викликають інфекцію, звичайно проникають у рану інтраопераційно. Збудниками можуть бути бактерії самого пацієнта та/або штами, що знаходяться в навколишньому середовищі.
Для профілактики гнійних ускладнень рекомендується:
1. Доопераційну санація місцевих вогнищ інфекції.
2. Скорочення періоду перебування пацієнта в стаціонарі перед операцією (профілактика госпітальної інфекції).
3. Підготовку операційного поля слід проводити з мінімальною травматизацією зовнішнього шару епітелію (електричною бритвою або методом хімічної епіляції).
4. Ретельно контролювати повноту гемостазу.
5. При катетеризації сечового міхура використовувати закриті дренажні системи. Тривалість дренування, в залежності від ситуації, слід скоротити до мінімуму.
6. Розумна і обґрунтована антибіотикотерапія.
7. Профілактична антибіотикотерапія. Профілактична антибіотикотерапія рекомендується при наступних ендохірургічних (лапароскопічних) втручаннях:
холецистектомія при гострому холециститі або емпіємі жовчного міхура;
холецистектомія, що супроводжується розкриттям просвіту жовчного міхура по ходу втручання;
апендектомія при гострому апендициті;
операції на товстій кишці;
гнійно-запальні захворювання черевної порожнини («second-look» в лікуванні перитоніту, ушивання перфоративної виразки, покриття внутрішньочеревних абсцесів та ін);
гнійно-запальні захворювання придатків матки;
цистектомія, що супроводжується розкриттям дермоидной або будь-інфікованої кісти придатків матки;
Профілактичну антибіотикотерапію також слід проводити, якщо передбачувана тривалість операції складає більше 2 годин і у випадках, коли знижена здатність організму протистояти інфекції:
при вихідній анемії,
при гіпопротеїнемії,
при зниженні імунітету внаслідок тривалої хвороби,
при локальних травмах тканин з утворенням гематоми, некрозу.
Профілактична антибіотикотерапія спрямована на попередження розвитку інфекції в зоні операції. Для її проведення, як правило, використовують препарати широкого спектру дії: цефалоспорини I або II покоління, тієнам та ін. З профілактичною метою антибіотики призначають суворо за показаннями, в адекватному дозуванні і на короткий проміжок часу: першу і, найчастіше, єдину дозу антибіотика вводять під час вступного наркозу (при втручаннях, тривалість яких перевищує 2-3 години, по ходу операції може бути введена друга доза). При інфікованих операційних втручаннях (наприклад, на товстій і прямій кишці) доцільно введення додаткових доз антибіотиків після закінчення операції. Профілактична антибіотикотерапія дозволяє створити максимальну концентрацію препарату в момент можливого інфікування операційного поля (по ходу втручання), що вигідно відрізняє її від лікування вже розвинулися гнійних ускладнень в післяопераційному періоді.
Відомо, що профілактичне використання антибіотиків скорочує в післяопераційному періоді:
— в 2 рази — кількість хворих з лихоманкою,
— у 3 рази — частоту гнійних ускладнень.
