P. Ball
Quinolone-induced QT interval prolongation: a not-so-unexpected class effect. Journal of Antimicrobial Chemotherapy 2000; 45 (5): 557-9
Пароксизмальні шлуночкові тахіаритмії та інші важкі шлуночкові аритмії, пов’язані із застосуванням хінолонів, були описані дуже рідко і тільки у відношенні спарфлоксацина, левофлоксацину і зовсім недавно — грепафлоксацина. Феномен подовження інтервалу QT на ЕКГ був доведений при токсикологічної доклінічної оцінки хінолонів на тварин, а також у клінічній практиці. Електрокардіографічні дослідження у 1500 пацієнтів показали, що середнє збільшення інтервалу QT відбувається на 6 мс (±26мс) у 9,5% хворих, лікованих моксифлоксацином, на відміну від 9,2% в групі порівняння. При цьому у 6,5% хворих було збільшення QT до лікування і у них не спостерігалося небажаних явищ з боку серця. Результати ряду інших додаткових клінічних досліджень показують невисоку частоту значущих змін інтервалу QT при відсутності будь-яких клінічних проявів. Клінічна значущість таких змін до сих пір викликає дискусії. Відомо, що подовження інтервалу QT пов’язано з різними тахіаритміями і особливо пароксизмальної шлуночкової тахиаритмией. Однак при ретельному вивченні показано, що QT може змінюватися залежно від віку, статі, часу доби, після прийому їжі. Крім того, є відмінності в залежності від способів корекції ЧСС і визначення закінчення зубця Т. Подовжений інтервал QT може бути вродженим або набутим. В останньому випадку його пов’язують з дією ряду ліків, таких як цизаприд, антіарітмікі (хінідин, соталол і аміодарон), антигістамінні препарати (терфенадин і астемізол), психотропні препарати (флуоксетин) і антибіотики, особливо макроліди, а також ко-тримоксазол, імідазоли і подібні з хінолонами протималярійні препарати. Автори даних оглядів не вказують антибактеріальні препарати групи хінолонів в якості можливої причини збільшення QT. Більш того, при дослідженні ципрофлоксацину у більш ніж 250 млн чоловік повідомляється, що, можливо, пов’язані з препаратом порушення ритму серця були відзначені в 1 випадку на 1 млн пролікованих в порівнянні з 3 на 1 млн при застосуванні кларитроміцину і з 14,5 на 1 млн лікованих спарфлоксацином. Незважаючи на інтенсивне вивчення тровафлоксацина, не виявили жодного випадку небажаних явищ з боку серця. Таким чином, хінолони в цілому не визнані як причина виникнення синдрому подовженого QT, пов’язаного з симптоматичними шлуночковими тахіаритміями або виникненням смерті. Дані, отримані в дослідженнях на макролидах, викликають збільшення інтервалу QT, ніж хінолони, дають можливість припустити, що ці клінічні ефекти є рідкісними. Так, наприклад, в одному дослідженні відзначили, що на тлі лікування еритроміцином внутрішньовенно збільшення інтервалу QT траплялося часто. Однак, незважаючи на те, що 39% хворих мали порушення функції печінки та супутні гіпертензію та ІХС, тільки у 1 (0,4%) пацієнта з подовженим інтервалом QT розвинулася пароксизмальна шлуночкова тахіаритмія. Автор вказує, що раптове виведення грепафлоксацина з ринку має розглядатися в цьому контексті. Необхідно враховувати і значні відмінності між хінолонами. Так, наприклад, показано відмінності між дозами, що викликають аритмію для грепафлоксацина (10-30 мг/кг) та ципрофлоксацину (300 мг/кг). Незважаючи на те, що підвищений ризик злоякісних аритмій має місце зі збільшенням тривалості QT, точне відповідність між критичним його значенням і шлуночковою аритмією не встановлено.
Профіль безпеки хінолонів щодо серця схожий. Однак для цього повинні бути доказові дані. Ясно, що використання цих сильнодіючих антибактеріальних препаратів у пацієнтів з факторами ризику (істотні захворювання серця, електролітні порушення, аритмії в анамнезі, літній вік, жіноча стать) може підвищувати імовірність подовження інтервалу QT. При призначенні хінолонів необхідно враховувати не тільки фактори ризику, але і супутню терапію ліками, які можуть подовжувати QT. Хоча крайні мірі збільшення інтервалу QT безсумнівно пов’язані з ризиком виникнення пароксизмальних шлуночкових аритмій, мабуть, такі ефекти при застосуванні хінолонів зустрічаються не частіше, ніж при лікуванні макролідами, і ризик може змінюватися в залежності від застосовуваного препарату і від наявності факторів ризику. Це необхідно враховувати при просуванні моксифлоксацину, а також при застосуванні інших хінолонів.
М. Суворова
