Петльові діуретики

Загальнівластивості:

− секретуються в просвіт канальців і діють на висхідний сегмент петлі Генле, де реабсорбується 20-30 % всього профільтрованого натрію;

− — викликаючи виражений натрійурез, викликають зниження осмотичного градієнта для пасивної реабсорбції води в низхідному сегменті петлі Генле і медуллярных відділах збірних трубочок;

− гальмують канальцеву реабсорбцію хлору, калію, кальцію та магнію; посилюючи синтез вазодилатирующих простагландинів у стінках судин (переважно вен), збільшують ємність венозного русла, що в поєднанні зі зменшенням ОЦК знижує повернення крові до серця. Завдяки такому комплексу ефектів препарати цієї групи вважаються незамінними при лікуванні вираженою ХСН;

− вираженість ефектузалежить від дози, причому ефект зберігається у пацієнтів з нирковою недостатністю, коли тіазидні діуретики не діють; призначаються як правило більше одного разу на добу внаслідок невеликої тривалості дії (за винятком торсемида) і можливості розвитку синдрому відміни (рикошету).

Таблиця 1. Часові параметри дії петльових діуретиків

Свідчення:

1) Набряки при ХСН, ХНН, прогресуючому цирозі печінки, нефротичному синдромі, у тому числі резистентні до іншої терапії.

2) Гострий набряк легенів.

3) АГ — злоякісні форми, резистентні до іншої терапії; купірування гіпертонічних кризів; поєднання з ХНН і ХСН.

4) Гіперкальціємія.

ФУРОСЕМІД (Лазикс, Апо—фуросемід, Фуросемикс, Фуросан, Диусемид)

Найбільш часто використовуваний петлевий діуретик. Ефект настає швидко, особливо при в/в введенні, однак його тривалість невелика, Антигіпертензивний ефект при прийомі препарату всередину розвивається через кілька днів. У пацієнтів з тяжкою СН фуросемід може бути неефективний при прийомі всередину через поганий абсорбції в ШКТ. В цьому випадку L кращим є в/в шлях введення.

Фармакокінетика. Біодоступність при прийомі внутрішньо натщесерце — 60-70%. Знижується при прийомі під час їди або після їди а також у пацієнтів з ХНН (до 45%). Зв’язування з білками плазми — 90%. Метаболізується в печінці, екскретується переважно (88%) через нирки. Період напіввиведення при збереженій функції нирок — 0,5-1 год, при анурії 1,5 -2,5 год, при поєднаної недостатності функції нирок та печінки зростає до 11-20 ч.

Застереження. При тяжкій серцево-судинної недостатності на фоні терапії серцевими глікозидами слід призначати з обережністю.

Дозування. При набряках — всередину 20-80 мг, при необхідності можливе збільшення на 20-40 мг кожні 6-8 год. Підтримуюча доза — 20 мг/добу або 40 мг через день. Максимальна добова доза 600 мг. В/в — початкова доза 20-40 мг, з подальшим збільшенням на 20 мг кожні 2 години до досягнення бажаного ефекту. Струминне в/в введення проводять повільно, протягом 1-2 хв.

При необхідності призначення високих доз (80-240 мг і вище) препарат вводять в/в краплинно зі швидкістю не більше 4 мг/хв.

При тяжкій АГ — початкова доза всередину 10-40 мг 2 рази на день. Максимальна добова доза — 600 мг у 2 прийоми. В/в — 40-80 мг. При гіпертонічному кризі, що супроводжується набряком легенів або нирковою недостатністю початкова доза — 100-200 мг.

Пацієнтам з ХНН при наявності олигоурии можливе призначення дози від 250 мг протягом 1 год в/в крапельно до 2,0 г/добу у разі недостатнього діуретичного ефекту.

Для лікування гіперкальціємічної кризи (ускладнення гострого первинного гіперпаратиреозу) — на фоні в/в інфузії 0,9% розчину хлориду натрію рекомендується кожну годину в/в в/в вводити 80-100 мг фуросеміду при ретельному контролі електролітів крові.

Формивипуску: таблетки по 5, 20, 40 і 80 мг; розчин для ін’єкцій по 10 мг/мл (в ампулах по 2 мл)

ЕТАКРИНОВАКИСЛОТА (Эдекрин, Урегіт)

Порівняно з фуросемідом дещо менше впливає на реабсорбцію іонів хлору. Знижує рН сечі. Характеризується значною ототоксичність, тому в даний час використовується досить рідко — у якості препарату резерву для лікування набрякового синдрому при відсутності ефекту терапії іншими діуретиками або їх непереносимості. Для лікування АГ не застосовується.

Фармакокінетика. Біодоступність — близько 100 %. Зв’язування з білками плазми — понад 90%. Метаболізується переважно в печінці. Екскретується на 2/3 нирками, на 1/3 — через ШКТ. Період напіввиведення -1 ч.

Дозування. Всередину — початкова доза 50-100 мг/добу, максимальна — 400 мг/добу, підтримуюча — 50-200 мг/добу. В/в — 0,5-1 мг/кг/добу. Не можна вводити в/м і п/к з-за вираженого місцевоподразнювальної дії, а при повторних в/в введенні слід змінювати місця пункції щоб уникнути розвитку тромбофлебіту.

Формивипуску: таблетки по 25 і 50 мг; розчин для ін’єкцій в ампулах по 50мг/мл

БУМЕТАНИД (Бумекс, Буфенокс)

Препарат в 100 разів активніше фуросеміду при прийомі всередину і в 40 разів при парентеральному введенні. Натрийуретический ефект досягається при меншій концентрації натрію в сечі, ніж у крові, що призводить до відносної гіпернатріємії. Це властивість буметанида дозволяє використовувати його у пацієнтів при гіпонатріємії розведення». Порівняно з фуросемідом менше виводить іони магнію. Більш нефротоксичен, ніж фуросемід, тому не рекомендується застосовувати одночасно з аміноглікозидами.

Фармакокінетика. Біодоступність при прийомі внутрішньо — 95%. Швидше, ніж фуросемід всмоктується в ШКТ у пацієнтів з ХСН і має в 2 рази більш високу біодоступність. Зв’язування з білками плазми — 95%. Період напіввиведення -1 -1,5 год.

Дозування. При набряках — всередину 0,5-2 мг в ранкові години з можливим повторним прийомом через 6-8 год; в/в повільно — 1-5 мг. При АГ — всередину 0,5-2 мг/добу.

Формивипуску: таблетки по 0,5; 1 і 2 мг, розчин для ін’єкцій 0,025 мг/мл в ампулах по 2.

ТОРСЕМИД (Демадекс, Тораземид)

Найефективніший серед петльових діуретиків як при прийомі всередину, так і при в/в введенні. Володіє тривалою дією, не викликає синдром рикошету.

Фармакокінетика. Біодоступність — 80%. Зв’язування з білками плазми — 97%. На 80% метаболізується в печінці та на 20% — в нирках. Період напіввиведення — 2 – 4 год, не змінюється при порушенні функції нирок.

Дозування. При набряках — початкова доза-5-20 мг/добу. Максимальна доза — 200 мг/добу. При цирозах печінки з асцитом — 20 мг/добу в поєднанні зі спіронолактоном. При АГ — всередину 2,5-5 мг/сут.

Форма випуску: таблетки по 5, 10 і 20 мг; капсули по 100 мг; розчин для ін’єкцій по 10 мг/мл в ампулах по 2 і 5 мл.