Перш ніж висвітлити питання імунологічних аспектів в хірургії,
необхідно коротко сказати про імунної системи та її функції.
Імунна система включає в себе клітини організму: центральний
орган — вилочкова залоза (тимус) і периферичні органи — селезінка,
лімфатичні вузли, кістковий мозок, лімфоцити крові, пейєрові бляшки кишечника,
мигдалини, та інші лімфоїдні органи і скупчення.
Імунна система організму відповідальна за імунологічну реактора-
ність, або імунну відповідь — це реакція, що спрямована на захист ор-
організму від генетично чужорідних живих тіл і речовин, які зван-
ються антигенами. Антигенами є білки, полісахариди, микроорга-
механізми, чужорідні клітини. Антигени частіше потрапляють в організм ззовні, але
можуть з’явитися в організмі-аутоантигени.
Імунна реакція на потрапляння антигену полягає у виробленні в
організмі антитіл — це білки класу імуноглобулінів, здатні вооз-
діяти специфічно тільки з цими антигенами.
Функції імунної системи:
1. Здатність пізнавати будь-які чужорідні агенти, або антигени,
потрапили в організм ззовні, або з’явилися в організмі в результаті
різних мутацій.
2. Здатність відділяти або руйнувати чужорідні клітини, в за-
лежно від цього розрізняють гуморальний і клітинний імунітет.
3. Здатність збереження імунологічної пам’яті. Антитіла, мож-
никшие в результаті попадання в організм будь-якого антигену, збе-
ся, і при повторному надходженні того ж антигену дають швидку і
сильну реакцію. Функція збереження імунологічної пам’яті використовує-
ється при вакцинації проти різних інфекцій: дифтерії, кашлюку,
правця та ін.
Однак 2-я функція — руйнування або відторгнення чужорідних клітин
— не завжди супроводжується їх загибеллю. Але в ряді випадків антитіла, ви-
рабатываемые у відповідь на введення антигену, викликають реакцію гіпер-
чутливості — це алергічна або анафілактична реакція
відповідь на повторне введення антигенів.
Алергія проявляється у вигляді шкірних висипань, так і реакцією
слизових-алергічний риніт, бронхоспазм, бронхіальна астма і ін
Анафілактичний шок-різке пригнічення серцево-судинної систе-
ми-розвивається зазвичай при переливанні несумісної крові (гемот-
рансфузионный шок), а також при введенні інших препаратів, і розви-
ється негайно після їх введення.
Такі види гіперчутливості називаються реакцією негайного
типу, і обумовлені гуморальним імунітетом.
Приклад: переливання несумісної крові, резус-конфлікт.
До гіперчутливості, але уповільненого типу, відноситься
трансплантаційний імунітет, зумовлений клітинним механізмом реактора-
ції. Сюди відносяться реакція «господар проти трансплантата» і реакція
«трансплантат проти господаря». Ці реакції зумовлюють відторгнення
пересаджених чужорідних органів. Вони розвиваються через 1-2 доби
навіть пізніше.
У ряді випадків імунна реакція може бути відсутнім – це, так на-
зываемая, імунологічна толерантність. Це явище спостерігається при
ракових пухлинах, коли організм перестає «дізнаватися» патологічні
ракові клітини.
Крім того, імунна реакція може бути, але різко ослаблена. Це
явище називається імунологічної недостатністю або иммунодефи-
цитом.
Розрізняють первинний імунодефіцит (або вроджений), спостерігається
рідко, та вторинний імунодефіцит — розвивається після опромінення, після
важких операцій і травм, при опіках, при тяжких захворюваннях-періто-
пам’ятаєте, сепсисі та ін
МЕТОДИ ВПЛИВУ НА ІМУННУ СИСТЕМУ
1. Імунізація організму – це стимуляція організму проти визна-
певного антигену. Розрізняють пасивну й активну імунізацію.
Активна імунізація — це коли в організм вводять вбиті або
ослаблені збудники або їх токсини. В організмі при цьому образу-
ються антитіла, зберігаються протягом тривалого терміну. Приклад: вве-
деніе правцевого анатоксину з метою профілактики правця.
Пасивна імунізація — це коли в організм вводять вже готові
антитіла (імуноглобуліни). Приклад: введення протиправцевої сыво-
ротки з метою профілактики та лікування правця.
2. Імуностимуляція — стимуляція імунних сил організму. При
первинних імунодефіцитах заповнюють відсутню ланку імунітету
шляхом введення імуноглобулінів, аж до пересадки кісткового мозку.
При вторинних імунодефіцитах вводять активатори імунної системи:
тималін, Т-активін, введення імуноглобулінів, сироваток, переливання
крові і плазми.
3. Імунодепресія — придушення імунних реакцій. Імунні реактора-
ції, що виникають при трансплантації тканини або органів, зумовлюють
відторгнення трансплантата. Тому при пересадці нирок, серця, печінки
та інших органів проводять імунодепресивну терапію, тобто методи по-
тиску імунної системи. Досягають опроміненням (променева терапія);
застосуванням хіміотерапевтичних препаратів: а) кортикостероїдних гір-
монів, б) антиметаболітів (6-меркаптопурин, азатіоприн), в) цитостати-
ків (циклофосфамід).
Хірургічні маски Сніду.
Розпал захворювання на Снід супроводжується рядом симптомів, схожих
з хірургічною патологією.
Тривала висока лихоманка 38-39 градусів, може бути розцінена
як звичайна бактеріологічна або вірусна інфекція, сепсис, хроні-
історичний гнійний вогнище.
— Лімфаденопатія — стійке збільшення лімфовузлів, може бути
розцінено як лімфаденіт, лімфогранулематоз, сифіліс і т. д.
— Тривала діарея може бути розцінена як кишкова інфекція,
хронічний коліт, ентероколіт та ін.
— Часті інфекції ВДП-герпес, бронхіти, пневмонії — можуть бути
проявом Сніду.
— Часті гнійні ураження шкіри та підшкірної клітковини: фурунку-
ліз, дерматити та ін
— Поява пухлин на шкірі нижніх кінцівок, які можуть
виразкуватись — це саркома Капоші. Вони можуть бути розцінені як трофі-
історичні виразки, тромбофлебіти і т. д.
При всіх цих частих і довгостроково протікають інфекціях необхідно
цілеспрямоване обстеження на СНІД.
СНІД діагностується на підставі клініки і підтвердження сероло-
гічними і вірусологічними методами. Однак не завжди серологи-
етичні методи дають позитивні результати навіть при наявності Сніду.
Діагноз Снід може бути поставлений при відсутності результатів сероло-
гічних досліджень, якщо у хворого є одне з 12 СНІД — інді-
каторных захворювань.
1-кандидоз стравоходу, трахеї, бронхів або легенів.
2-позалегеневий криптококоз
3-криптоспоридіоз з діареєю, що триває більше 1 місяця
4-цитомегаловірусна ураження будь-яких органів у хворого
старше 1 року
5-герпетична інфекція з виразковими ураженнями шкіри чи слі-
зистых оболонках, що тривають більше 1 місяця
6-саркома Капоші у хворих молодше 60 років
7-лімфома головного мозку у хворих молодше 60 років
8-лімфоцитарна інтерстиціальна пневмонія або легенева лимфоид-
ва гіперплазія у дітей до 13 років.
9-дисемінована інфекція, викликана мікробактерії
10-пневмоцистна пневмонія
11-прогресуюча многоочаговая лейкоэнцефалопатия
12-токсоплазмоз ЦНС у людей старше 1 року
При наявності зазначених захворювань можна поставити діагноз Сніду,
але з умовою, що у хворого немає іншої причини імунодефіциту (трива-
тільна кортикостероїдна терапія, лікування імунодепресантами або ци-
тостатиками).
Додатковими критеріями для лабораторного обстеження на СНІД
є:
1-«безпричинне» зниження маси тіла хворого на 10% і більше;
2-лімфопенія неясної етіології;
3-часті інфекції
4-фактори ризику (гомосексуалісти, наркомани, повії);
СНІД. У зв’язку із зростанням захворюваності на Снід видається
актуальним розглянути 4 розділу проблеми Сніду для хірургів:
1. Хірургічні аспекти лікування злоякісних пухлин, є спільною рос-
є специфичекими проявами III стадії Сніду.
2. Екстрена хірургічна допомога хворим на Снід.
3. Попередження професійного зараження.
4. СНІД і переливання крові у хірургічних хворих.
1) Злоякісні пухлини спостерігаються у 40% хворих на Снід:
лімфоми лімфатичних вузлів, лімфоми головного мозку, саркома Ка-
поши, пухлини внутрішніх органів. В хірургії — видалення пухлин — ог-
раничены.
2) Найбільш часто операції виконуються при ускладненнях пухлин:
кровотеча, перфорація, кишкова непрохідність за рахунок пухлин.
Також у хворих на Снід можливі гострі хірургічні захворювання
(гострий апендицит та ін).
3) Ризик зараження — при контакті з раневою поверхнею і інфікований-
рованным матеріалом. Уникати травм, використання рукавичок, миття рук
при забрудненні кров’ю. Хворих ізолюють, предмети-маркують.
4) Сотні випадків посттрансфузионного зараження ( кров,препара-
ти). Ймовірність зараження при переливанні інфікованої крові —
100%, при статевому контакті — 1%.
