Інгаляційні ГК в даний час є найбільш ефективними препаратами для підтримуючої терапії бронхіальної астми. Їх застосування базується на потужному місцевому протизапальній дії і призводить до зменшення симптомів захворювання, покращання функції легень, зниження гіперчутливості бронхів, тяжкості загострень та поліпшення якості життя. Інгаляційні ГК розглядаються як препарати вибору у хворих із середньо-важкою і важкою астмою. Інгаляційні ГК не можна використовувати для купірування нападу бронхіальної астми, так як їх ефект розвивається повільно, протягом 1 тижня, а максимальна дія відзначається приблизно через 6 тижнів від початку терапії.
Для інгаляційного введення використовуються беклометазон, флунизолид, будезонид, триамциналона ацетонид і флутиказон.
Фармакодинаміка. Точний механізм дії не відомий. Важливими є наступні елементи:
• зниження синтезу і вивільнення лейкотрієнів і простагландинів за рахунок втручання в метаболізм арахідонової кислоти;
• інгібування вироблення і секреції цитокінів й активації молекул адгезії;
• зниження проникності капілярів;
• запобігання прямої міграції та активації клітин запалення;
• підвищення кількості і чутливості b2-рецепторів гладкої мускулатури бронхів;
• гальмування м-холінергічної стимуляції бронхів.
Фармакокінетика. При інгаляційному введенні тільки 10-20% глюкокортикоїдів досягають дихальних шляхів і чинить місцеву протизапальну дію. Ця частина препарату практично повністю надходить у системний кровотік. Решта 80-90% затримуються в порожнині рота і потім проковтують. Для збільшення ступеня проникнення препарату в бронхи використовується спейсер. Після всмоктування в ШКТ значна частина препарату піддається пресистемному метаболізму в печінці. Безпека препарату обернено пропорційна його системної біодоступності: у флунизолида біодоступність близько 20%, у будезонида — 10%, у беклометазона < 5%, у флутиказона менше 1% (таблиця 1).
Таблиця 1. Порівняльна характеристика інгаляційних глюкокортикоїдів
(Applied Theraeutics, 1995)
|
Препарат |
Місцева активність |
Системна біодоступність (%) |
Період напівжиття в плазмі (год) |
|
Беклометазон |
500 |
<5 |
15 |
|
Флунизолид |
> 100 |
20 |
1,6 |
|
Триамцинолон |
100 |
Немає даних |
0,5-1 |
|
Будезонид |
1000 |
10 |
2-2,8 год |
|
Флутиказон |
1000 |
< 1 |
немає даних |
Місцевтерапії. Інгаляційні ГК повинні використовуватися на максимально ранній стадії терапії астми. Вагомим аргументом на користь цього є той факт, що така терапія дозволяє і у дітей, і у дорослих попередити або відстрочити захворюваність, смертність і, можливо, структурні зміни бронхів, що виникають в результаті безконтрольно розвивається бронхіального запалення і призводять до незворотної обструкції. Лікування інгаляційними ЦК відновлює реакцію хворого на бронходилятаторы і в той же час дозволяє зменшити частоту їх застосування. Ці препарати особливо показані хворим з стероидозависимой БА, коли на тлі лікування вдається знизити дози системних ГК, зменшити ризик розвитку побічних ефектів. Існують спеціальні інтраназальні лікарські форми інгаляційних ГК для лікування алергічних ринітів.
Небажаніреакції. Інгаляційні ГК практично не викликають системних небажаних реакцій, властивих пероральних препаратів. Тільки при тривалому застосуванні у високих добових дозах вони можуть чинити незначний пригнічуючий вплив на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозної системи. Низька системна активність пов’язана з їх швидкою інактивацією в печінці і частково в легенях.
Місцевіреакціїспостерігаються рідко:
1. Дисфонія (<2%), обумовлена міопатією м’язів гортані, оборотна і проходить при . скасування.
2. Орофарингіальний кандидоз (<2%). Факторами ризику є літній вік, інгаляції більше 2 разів у день, одночасне призначення антибіотиків і/або ЦК всередину.
3. Спорадичний кашель за рахунок подразнення верхніх дихальних шляхів (<4%).
Заходипрофілактики: застосування препарату перед прийомом їжі, полоскання порожнини рота та горла після інгаляції, використання спейсера.
