Бути батьками — щастя, яке дарує життя. Саме діти допомагають нам наново відкрити в собі дитину, поглянути на світ іншими очима, а заодно відчути свою справжню незамінність. Але тим болючіше втрачати взаєморозуміння з цим маленьким істотою, якій присвятив стільки сил і часу, — зі своєю дитиною. Не важливо, скільки йому — 3 роки або 15 років, повсякденні сварки здатні отруїти всю радість батьківства і материнства. Як не допустити цього, яким чином будувати благополучні взаємовідносини з дитиною — про це розмірковує сьогодні кандидат психологічних наук Любов МОШИНСЬКА.
ВСІ ми з легкістю вирішуємо проблеми по вихованню чужих дітей, друзів або знайомих, але як тільки з’являються свої… Кого не зведуть з розуму нескінченні капризи і непослух: «Не хочу з рожевої чашки, хочу з синьою!»; «Фу-у, не буду кашу — гидота яка!», «Не піду спати — чого ти командуєш!» У якийсь момент приходять відчуття безпорадності і потреба звернутися до кого-небудь за порадою. Але до кого?
Звичайно, є відомі автори — Спок, Мірка Климова-Фюгнерова, Нікітіни. Але не завжди в книгах можна знайти відповіді на свої конкретні питання. Що робити, якщо дитина занадто агресивний або недостатньо сміливий? Надто вимогливий або надміру залежний? Негативист або конформіст? Ревнує до братів і сестер? Дивно поводиться? Насолоджується тим, що зводить всіх з розуму?
Всього боїться? І звідки це все береться, адже в 3-5 років складно звинувачувати у виникненні такого роду проблем когось, крім себе…
Ми спробуємо розібратися в тих труднощах, з якими стикаються батьки, знайти способи вирішення проблем, що виникають у стосунках дорослих і дитини. І перше, про що мені хотілося б поговорити, — яку роль відіграє у вихованні.
Необхідність дисципліни
До КІНЦЯ XX століття погляди на стосунки між дитиною і батьками істотно змінилися. Від строгості і безумовного підпорядкування батькові чи матері суспільство поступово перейшло до більш демократичним поглядам, і зараз все частіше можна почути, що відносини між батьками і дитиною мають бути «дружніми», «на рівних».
Однак чи можуть вони бути цілком рівними, враховуючи різницю в досвіді і можливості дитини і дорослого? Звичайно, немає, і це як би має на увазі підпорядковане і нерівноправне становище молодшого. На жаль, деякі батьки розуміють свою владу над дитиною настільки буквально, що всіляко пригнічують його, а й піднімають на нього руку. В наші дні суспільству дедалі частіше доводиться ставати на захист таких дітей, щоб позбавити їх від побоїв і принижень у родині. Організації, що відстоюють права дитини, прагнуть роз’яснити батькам безплідність і неприпустимість політики батога».
Все це може створити відчуття, що стосовно дітей взагалі неможливі будь-які обмеження, проте думати так було б помилкою. Обмеження у вихованні необхідні насамперед для того, щоб не дати агресивним бажанням охопити маленького чоловічка, який ще не володіє емоціями, не вміє підкоряти їх розуму. Не зупинити вчасно дитини, який півроку з жорстокістю шарпає мати за волосся, в три — рве книжку, а в п’ять років б’є іншого малюка, значить, залишити його в стані безперервної тривоги від переповнюють його почуттів: будь то агресія, злість, заздрість або потреба в негайному задоволенні бажань. Тому обмеження встановлюються не тільки для зручності батьків, але в першу чергу для того, щоб дитина відчула, що хтось здатний спокійно, але твердо приборкати бурхливі в ньому пристрасті. Саме це дає йому відчуття захисту і стабільності. І навпаки, коли дитина отримує дуже велику владу над дорослими, йому стає страшно і неспокійно, так як він ще не в змозі покладатися на свої сили.
Допитливій дитині обмеження гарантують безпеку. Діти за своєю природою є «безкорисливими дослідниками». З чого складається іграшка, яка на смак вода в калюжах, хто живе в розетці — все це цікавить маленького непосиду. Чи треба говорити, що потяг до нового і прагнення експериментувати в цьому віці можуть таїти в собі небезпеку? Розумні обмеження сприяють тому, що за «дослідження» не довелося би платити занадто дорого.
При цьому надмірна опіка може відбити у дитини бажання дізнаватися нове, породить страх перед будь-якій незнайомій ситуації. Але якщо малюк чітко знає межі дозволеного і в межах цих кордонів абсолютно вільний — йому легше здобути самостійність.
Обмеження встановлюють правила існування, допомагають орієнтуватися у життя: дитина поступово дізнається, чого від нього чекають, за що його похвалять, а чого не схвалять. Це полегшує його перехід з домашніх умов у зовнішній світ. Той, хто вдома був неподільним царем і господарем для своїх надміру волелюбних батьків і бабусь, розгубиться в досить жорсткому світі,
який так схожий на домашню середовище проживання. Надходження в дитячий садок, у школу, та й просто спілкування з іншими дітьми легше дадуться дитині, яка бере на себе певні зобов’язання по відношенню до оточуючих. Зіткнувшись з певними вимогами, такий дитина не буде відчувати себе загнаним у кут. В майбутньому йому легше буде сходитися з людьми, здобувати друзів. У зв’язку з цим дуже важливо знати,
Як встановлювати обмеження
САМИЙ перший крок на цьому шляху — організація режиму дня. Малюк звикає гуляти, їсти, спати приблизно в один і той же час. У міру його дорослішання обмеження зростають. Це пов’язано з безпекою малюка, який, навчившись повзати, а потім ходити, може вдаритися, поранитися, скотитися по сходах, обпектися, впасти у воду, нарешті просто загубитися.
Малюк повинен знати, що не можна чіпати, куди не можна забиратися і одночасно з цим мати простір, де зможе відчувати себе вільно, не ризикуючи зустрітися з небезпекою.
Про це повинні подбати ви самі — навести порядок в домі, прибрати з нижніх полиць все, що може поранити дитину, а так само і ті дорогі для вас речі, які вам не хотілося б пожертвувати йому в якості іграшки. Пляшки з миючими розчинами повинні бути замкнені в шафі, електричні розетки прикриті спеціальними пробками, а на вікнах просто необхідні решітки. До двох років дитина все більше прагне до самостійності. Ви повинні забезпечити йому широкий простір для досліджень, але і ретельніше подбати про його безпеку.
У цьому ж віці дитини починають привчати до додержання правил ввічливості та особистої гігієни, не дозволяючи йому бруднити все, що опиниться під рукою. І тут ми знову повертаємося до практики розумних обмежень: якщо дитина відчуває надмірну цікавість до власних екскрементів (а це не рідкість) — запропонуйте йому пластилін, яким він буде займатися за своїм столиком. Відводячи його з фломастером в руках від чудових шпалер, повісьте на стіну в його кімнаті великий ватман, де вона зможе малювати все, що захоче. Тобто, позбавляючи чогось і чітко промовляючи: «не можна», давайте рівноцінну заміну, яка допоможе малюкові задовольнити потреби в нових відчуттях і в самовираженні.
До трьох років можна вимагати від дитини дотримувати порядок в кімнаті — знову ж таки в тих межах, на які він здатний: наприклад,
не слід дозволяти йому ходити у своєму одязі, він повинен звикати прибирати за собою іграшки — для початку ви можете робити це разом. Потрібно підготувати дитину до тих вимог, з якими він зустрінеться в дитячому саду або школі. Він повинен знати, що, навіть якщо йому дуже хочеться заволодіти чужою іграшкою, потрібно попросити її, а в разі відмови виразити негативні емоції словами, а не тумаками. Крім цього, будуть потрібні самі елементарні навички — їсти за столом, а не ходити з їжею по всій кімнаті, мити руки перед їжею і після прогулянки, відправлятися спати в установлений час і т. д.
Іноді батьки не наважуються встановлювати обмеження для дітей, побоюючись втратити їх любов, занапастити їх безпосередність; інші просто не люблять скандалів. Але як раз ті батьки, які все прощають дитині і без кінця йому поступаються, в недалекому майбутньому отримають більше, ніж хто-небудь, приводів на нього сердитися.
Але є й інша сторона питання. Відповідайте чесно, захотіли б ви жити в родині, де вас постійно б зупиняли, примушували до чого-то, не давали б і години спокою? Відповідь переважної більшості дорослих ясний: немає. Точно так само стає нестерпним життя дитини, цілими днями він тільки й чує: «не можна», «не ходи», «не бери», «відійди»… Тому батькам потрібно визначити, що для них дійсно важливо, а де можна піти на компроміс. І якщо ви висуваєте заборона, обов’язково поясніть дитині, чому він необхідний. Наприклад, «не можна залазити так високо — ти можеш впасти»; «не можна чіпати гарячу воду — обожжешь шкірку»; «не можна смикати маму за волосся — їй боляче». Тут велике поле для винахідливості — дорослий знаходиться в постійному пошуку найбільш вагомих для дитини аргументів. Саме так ви поступово привчіть дитину чинити розумно, а не виходячи з нагальних поривів. У багатьох випадках ефективно при забороні запропонувати альтернативу («За вечерею не можна дивитися телевізор — але можна поїсти трохи раніше, щоб встигнути на мультик»; «Кухонний шафа не можна відкривати — підемо покопаємося в шафі в твоїй кімнаті, там багато цікавого»). Не потрібно скупитися і на похвалу: «Який Міша молодець, що не відкриває цей ящик!»
Важливо, щоб батьки були послідовними у встановленні обмежень, інакше дитина заплутається і не буде знати, що від нього хочуть. Якщо ви, проти звичаю, дозволяєте дитині те, що зазвичай під забороною, обов’язково поясніть, чому. Наприклад: «Сьогодні ввечері тато повернеться з відрядження. Я знаю,
що ти дуже скучив за нього, тому сьогодні зможеш лягти спати пізніше, щоб його дочекатися».
І нарешті, найголовніше питання — якщо дитина не дотримується меж, яке повинно бути.
Покарання
ВОНО є наслідком його провини і має бути рівноцінним — якщо, наприклад, дитина сьогодні провів біля телевізора більше часу, ніж йому дозволено, завтра він не буде дивитися телевізор зовсім; якщо він не склав іграшки, мама прибере їх на день, і він не зможе ними грати.
Не слід призначати покарань, більш суворих, ніж проступок, і таких покарань, яких важко дотримуватися, наприклад: заборонити дитині дивитися телевізор і в той же час дозволити йому сидіти у вітальні разом з братом, якому телевізор дивитися дозволено.
Однак, вимагаючи від дитини тієї чи іншої моделі поведінки, батьки самі повинні її дотримуватися, служити прикладом. Якщо ви забороняєте синові або дочці їсти перед телевізором, то й самі не повинні цього робити; якщо від дитини вимагають, щоб він прибрав розкидані речі, те і батьки від цього обов’язку не звільняються.
Усвідомлюючи всю необхідність обмежень для дитини, потрібно уникати зайвого «закручування гайок». Інакше ви отримаєте ефект зовсім не той, на який розраховували. Головним і найкращою відповіддю на питання, чи правильно ми виховуємо дитину, стане він сам — вірніше, його поведінку.
Особливості поведінки дитини, які сигналізують про зайвому батьківському тиску:
— порівняно зі своїми однолітками дитина дуже дисциплінований, охайний, організований; він весь час намагається задобрити батьків;
— дитина воліє проводити час поза домом, не тішиться, коли настає пора повертатися додому з дитячого садка або школи;
— дитина боїться, що вихователька, вчителька або хтось ще розповість батькам про те чи іншому його проступок;
— дитина побоюється дорослих і не довіряє їм;
— поза вдома дитина дозволяє собі бешкетувати, а вдома поводиться зовсім інакше;
— дитина «бунтує»: він не слухається і відмовляється виконувати найпростіші вимоги батьків.
Оксана ДУЛЬСЬКА, Ольга ІЗВЄКОВА
