Клінічне застосування інгібіторів АПФ почалося в середині 70-х років з препарату каптоприл фармацевтичної компанії Brystol-Myers-Squibb. З тих пір було створено велику кількість препаратів цієї групи, що відрізняються за хімічною структурою, швидкості настання і тривалості дії.
Другим препаратом, який отримав найбільш широке застосування в клінічній практиці, став еналаприл, який відрізняється від каптоприлу більшою тривалістю дії і відсутністю тіолової групи. Саме з еналаприлом були проведені найбільш великі контрольовані дослідження, спрямовані на оцінку ефективності інгібіторів АПФ у хворих з недостатністю кровообігу.
У дослідженні CONSENSUS (Cooperative North Scandinavian Enalapril Survival Study — кооперативне дослідження по впливу еналаприлу на виживання в Північній Скандинавії) було чітко продемонстровано, що додавання еналаприлу в добовій дозі 20 мг до традиційної терапії серцевої недостатності серцевими глікозидами, діуретиками та нітратами, поряд з поліпшенням клінічної симптоматики зменшувало смертність хворих літнього віку (старше 70 років) з тяжкою серцевою недостатністю. Зниження смертності було достовірним і через б місяців терапії склало 40%, через 12 місяців — 31%. Додавання еналаприлу майже вдвічі збільшувало число людей, у яких зменшувалися ознаки недостатності кровообігу і підвищувалася толерантність до фізичного навантаження.
Дослідження SOLVD (Study of Left Ventricular Dysfunction — дослідження з лікування дисфункції лівого шлуночка) об’єднало дані по 5-річного застосування еналаприлу у 23 медичних центрах Бельгії, Канади та США у хворих з недостатністю кровообігу (фракція викиду < 35%). Прийом еналаприлу .у добовій дозі 20 мг призвів до достовірного зменшення смертності. Частота необхідності госпіталізації знизилася на 36 %. Відзначено поліпшення клінічної картини захворювання. Слід зазначити, що позитивний ефект не залежав від етіології серцевої недостатності, віку, раси, статі, наявності стенокардії. Більш вираженим був ефект у хворих, що мали найбільш низькі значення фракції викиду.
Ще одне дослідження було спрямовано на зіставлення ефектів еналаприлу та традиційних вазодилататорів (ізосорбід динітрат + гідралазин) у хворих з недостатністю кровообігу (фракція викиду < 45%), пролучавших постійну терапію серцевими глікозидами і діуретиками. В даному дослідженні було чітко показано, що еналаприл знижує смертність хворих порівняно з групою пацієнтів, які отримували інші вазодилататори. Зниження смертності, зокрема, частоти раптової смерті, можна пов’язати зі зменшенням частоти епізодів шлуночкової тахікардії, регистрировавшейся з допомогою холтерівського моніторування.
Результати, отримані в цих дослідженнях, змінили тактику лікування хворих з серцевою недостатністю та ставлення до прогнозу у цих хворих.
Вже згадувалося про можливості інгібіторів АПФ зменшувати ступінь гіпертрофії лівого шлуночка і перешкоджати його ремоделированию. Показано також покращення еластичних властивостей міокарда та судин, що особливо важливо для ‘ хворих з артеріальною гіпертензією та серцевою недостатністю кровообігу. Ці властивості були переконливо продемонстровані при використанні препарату периндоприл. Периндоприл зменшує зміст позаклітинного колагену, підтримуючи на нормальному рівні вміст еластину. Завдяки цьому відбувається протидія передчасного старіння артерій при артеріальній гіпертензії, артерії втрачають свою ригідність, стають більш еластичними, опір дрібних судин зменшується, зменшується і товщина субэндокардиального колагену, що поряд із зменшенням ступеня гіпертрофії міокарда підвищує його скоротливість і релаксаційні властивості.
Наведені вище дані привели до того, що інгібітори АПФ стали препаратами вибору при лікуванні хворих з артеріальною гіпертензією та серцевою недостатністю кровообігу.
