Дивитися схему
1. Кардиомегалией називається будь-патологічне збільшення розмірів серця. Причинами такого збільшення можуть бути: розширення однієї або декількох камер серця, гіпертрофія або інфільтрація міокарда, перикардіальний випіт або аневризма шлуночка. Кардіомегалія може бути виявлена вже при фізикальному обстеженні, частіше – при рентгенографії грудної клітини. Однак рентгенологічні і фізикальні методи не можуть визначити дійсні розміри серця, оскільки гіпертрофія менше 1 см або збільшення якоїсь єдиної камери з працею виявляються з допомогою цих методів. Більш точно виміряти розміри серця дозволяє ехокардіографія (див. пункт 2). Кардіомегалія, як правило, є результатом хронічного процесу; у зв’язку з цим для виявлення захворювання, що призвело до збільшення розмірів серця, а також для оцінки фізіологічних наслідків самої кардіомегалії потрібне повне обстеження пацієнта.
2. Ехокардіографія дозволяє отримати неоціненну інформацію, що стосується як анатомії, так і функціонування серця. З високою точністю можуть бути оцінені розміри його камер, товщина стінок міокарда, амплітуда рухів і товщина стулок клапанів, виявлено ознаки кальцифікації стулок клапанів і хвороби перикарда. Двомірна ехокардіографія і доплерографія також дозволяють отримати точне уявлення про функції серця.
3. Асиметрична гіпертрофічна кардіоміопатія (ідіопатичний гіпертрофічний субаортальний стеноз – ИГСС) зустрічається в сімейному та спорадичної формах. Діагноз ИГСС ставиться, якщо за даними ехокардіографії відношення товщини міжшлуночкової перегородки до товщини задньої стінки перевищує 1,3. У багатьох пацієнтів симптоми відсутні; найбільш типовими клінічними проявами є стенокардія, задишка, епізоди непритомних станів і серцебиття. У більшості пацієнтів відзначається виражена обструкція вихідного тракту лівого шлуночка, що ще більше посилює гіпертрофію його міокарда. У невеликого числа пацієнтів ознаки подібної обструкції відсутні. Лікарські засоби, що збільшують силу скорочення лівого шлуночка або знижують загальний периферичний судинний опір, погіршують гемодинамічні впливу обструкції вихідного тракту лівого шлуночка, підсилюючи (або викликаючи) симптоми.
4. Стани, що супроводжуються збільшенням серцевого викиду, ведуть до розвитку кардіомегалії внаслідок посилення роботи серця і збільшення обсягів його камер. Клінічні стани, що супроводжуються високим серцевим викидом, включають тяжку анемію, істинну поліцитемію, ниркову недостатність, артеріовенозні фістули і анастомози, еритродермію, хвороба Педжета, гіпертиреоз і хронічну гіпоксію. Можуть збільшуватися як ліві, так і праві камери серця; часто мають місце ознаки серцевої недостатності.
5. Інфільтративні захворювання міокарда включають амілоїдоз, саркоїдоз, гемохроматоз і міокардит Леффлера. При цих захворюваннях гіпертрофія міокарда є вторинною по відношенню до відкладення різних матеріалів у волокнах міокарда. Описана також інфільтрація міокарда при меланомі, лімфомі, лейкозах; метастатичне ураження серця при раку легенів і молочної залози.
6. Дилатаційна кардіоміопатія, при якій кардіомегалія є наслідком первинного ураження міокарда, становить близько 1% всіх захворювань серця в США, однак у цілому на земній кулі може складати до 15%. Хоча симптоми первинного ураження міокарда схожі з симптомами інших захворювань серця, цей діагноз може бути запідозрений у випадках, коли кардіомеґалію знаходять у молодих осіб з нормальним артеріальним тиском, які не мають ознак ішемічної хвороби серця.
Докладно про дилатаційної кардіоміопатії читайте у статті С. Н. Терещенко, Н.А. Джаиани “Дилатаційна кардіоміопатія”.
7. Механізм дилатації камер серця внаслідок тривалого вживання алкоголю невідомий, хоча, можливо, має метаболічну походження. Тяжкість захворювання пропорційна кількості і тривалості прийому алкоголю. Відмінними особливостями цього захворювання є аритмії, застійна серцева недостатність та тромбоемболії. Смертність протягом 3 років з моменту появи симптомів перевищує 40%.
8. Кардіомегалія може бути виявлена після інфекційного вірусного міокардиту. Найбільш частими причинами вірусних міокардитів вважають віруси Коксакі групи В та вірус поліомієліту. Причиною кардіопатії можуть бути інші вірусні інфекції: кір, епідемічний паротит, грип, вітряна віспа та інфекційний мононуклеоз. Ураження міокарда, мабуть, пов’язано з внутрішньоклітинної інвазією вірусу або є результатом імунологічних процесів, не достатньо вивчених на даний час.
9. Доксорубициновый (адриамициновый) міокардит – типова форма лікарського міокардиту, ведучого до кардіомегалії. Кардіотропний ефект може проявлятися при будь-якій дозі, однак найчастіше розвивається, якщо сумарна доза препарату перевищує 400 мг на квадратний метр площі поверхні тіла. До інших лікарських засобів, прийом яких викликає розвиток кардіоміопатії, відносяться еметин, трициклічні антидепресанти, сульфонамиды і фенотіазини.
10. Спадкові кардіоміопатії – рідкісні причини кардіомегалії. Збільшення серця є наслідком дилатації його камер. Зустрічається при фиброэластозе ендокарда, хвороби Фабрі, хвороби Помпі, синдромі Херлера.
11. При оцінці кардіомегалії проводять наступні лабораторні дослідження: загальний аналіз крові (і в тому числі ШОЕ); біохімічний аналіз крові з вивченням рівнів електролітів, глюкози, кальцію, магнію, фосфатів; аналіз на антинуклеарні антитіла; посів крові на стерильність; дослідження функції щитовидної залози.
12. Деякі дифузні захворювання сполучної тканини пов’язані з розвитком застійної кардіоміопатії і, як наслідок, кардіомегалії. Склеродермія може вести до миокардиальному фіброзу. При системному червоному вовчаку може вражатися будь-яка область серця, в тому числі й міокард. При ревматоїдному артриті зазвичай уражається перикард, але іноді в патологічний процес втягується і міокард.
