Про п р е д е л е н і е : грижею називають переміщення органів черевної порожнини, покритих парієтальної очеревиною через природні або штучні отвори в сусідні порожнини або під шкіру.
Поширення. Грыженосители складають 3-4% населення. Серед них з пахової локалізацією — 75%, стегнової — 8%, пупкової — 4%, післяопераційні — 12%, інші — 1%.
В СРСР щорічно оперували близько 0,5 млн. хворих з грижами різної локалізації. При цьому приводу защемлених гриж виконувалося близько 50 тис. операцій (М. І. Кузін) (допустимо сприятливим показником вважається співвідношення операцій при защемленій і неускладненої грижі, як 1:8-1:9). В даний час, по відношенню до хворих з гострими захворюваннями черевної порожнини, ускладнені грижі займають третє місце (після гострого апендициту та холециститу).
Грижі спостерігаються в будь-якому віці, але значно частіше у чоловіків — у 80-85% випадків. У дорослих найбільшу кількість гриж зустрічається у віці від 20 до 50 років, тобто в період інтенсивної фізичної праці. Звідси зрозуміла економічна і соціальна сторона даної проблеми.
Найбільш часто грижі зустрічаються у дітей у віці до 1 року, а потім — у 30-40 років і старше, тобто у найбільш працездатному віці. У Росії герніопластика щорічно робиться 180 тисячам хворих. Частота рецидивів становить 10-14%. Після операції зазвичай пацієнти знаходяться в стаціонарі протягом 7-10 діб, повністю працездатність відновлюється через 3 місяці. При ендоскопічних операціях результати лікування інші: середня тривалість перебування пацієнта в стаціонарі становить 3-5 днів; частота рецидивів знизилась до 0,8%, працездатність відновлюється через 10 діб (Р. М. Рутенбург та ін, 1997). Але ця операція пов’язана з великими матеріальними витратами.
Найбільш часто зустрічаються пахові грижі (70%), потім — грижі білої лінії живота і стегнові грижі (близько 11%), пупкові грижі (близько 4,2%). Локалізація інших гриж зустрічається набагато рідше.
В залежності від статі: пахові грижі бувають переважно у чоловіків (90-96%), стегнові грижі — набагато рідше (близько 1-4 %).
У жінок, навпаки, пахові грижі зустрічаються близько 50-60%, стегнові грижі — близько 80%, пупкові грижі — близько 80%.
Етіологія та патогенез
В етіології і патогенезі освіти і розвитку гриж виділяють 2 групи чинників: сприятливі і виробляють.
Сприятливі фактори: загальне ослаблення організму (виснаження, кахексія, авітаміноз); вік. Крім цього мають значення: спадковість; ожиріння; невідповідності фізичних навантажень можливостям м’язово-апоневротического апарату пацієнта; інфекційні захворювання; непроникаючі і проникаючі травми передньої черевної стінки і діафрагми.
Виробляють факторами вважають підвищення внутрішньочеревного тиску в результаті фізичного навантаження або супутніх захворювань (хронічний бронхіт, астма та ін), що супроводжуються підвищенням внутрішньочеревного тиску.
Патологічна анатомія
Грижі виходять через грижові ворота (природні або штучні” місця передньої черевної стінки, діафрагми). Грижові ворота являють собою отвори різної величини і форми.
В грижовому мішку виділяють гирлі, шийку, тіло і дно. Грижовий мішок являє собою парієтальний листок очеревини, в залежності від давності грижі він може бути тонкостінний або ж щільний з включенням фіброзної тканини, іноді аж до хрящової щільності. Грижовий мішок оточений грижовими оболонками, предбрюшинной клітковиною, тонкою і фасцією, м’язовими волокнами; може бути однокамерний, багатокамерний, мати подвійні кишені і кісти.
Грыжевым вмістом може бути будь-який орган черевної порожнини, за винятком печінки. В грижовому мішку може міститися так звана “грыжевая вода” — випіт, нерідко інфікованого характеру.
