Гломерулонефрит — це імунно-запальне захворювання, при якому переважно уражається структурний елемент нирок під назвою «нирковий клубочок». Гломерулонефрит у дітей частіше буває у віці від
Етіологія гломерулонефриту включає в себе поєднання трьох чинників — інфекційного агента, провокуючих факторів і збоченого імунної відповіді організму (алергічного компонента). У педіатрії епідеміологію гострого гломерулонефриту можна виявити у 80% дітей, найчастіше він постстрептококовий.
До розвитку захворювання можуть приводити такі інфекції:
- Найчастіші і найпоширеніші причини — стрептокок, перенесена скарлатина або стрептококова ангіна.
- Інші бактерії, вогнища хронічного запалення в організмі, наприклад тонзиліт.
- Віруси, наприклад вірус кору, ГРВІ, грипу та інших захворювань.
- Віруси і бактерії, отримані організмом у вигляді щеплень.
- Зміїна і бджолина отрута.
- Токсичні елементи.
- Паразити.
Хвороба може виникати під впливом провокуючих факторів. У їх якості виступають стреси, переохолодження, фізичне перенапруження, довге перебування на сонці, зміна клімату.
Між впливом зовнішніх факторів і розвитком захворювання проходить від однієї до трьох тижнів.
Патогенез гломерулонефриту ґрунтується на алергічної реакції імунітету. Вона полягає в тому, що імуноглобуліни і фракції комплементу замість інфекційних агентів атакують власні тканини — мембрани ниркових клубочків.
Ураження мембрани призводить до збільшення її проникності, відбувається проникнення в сечу формених елементів крові еритроцитів і молекул білка. Також порушується процес фільтрації солі і води, у зв’язку з чим вони затримуються в організмі. Також страждає регуляторний дію нирок на артеріальний тиск.
Класифікація хвороби гломерулонефрит у дітей ґрунтується на його етіології, морфології і перебігу:
- Виділяють первинний гломерулонефрит і вторинний, що розвивається на тлі іншої системної патології. Він може бути з встановленою етіологією, коли ясно видно зв’язок з попередньою інфекцією, і з етологией невстановленої.
- Також гломерулонефрит може бути з встановленим імунологічним компонентом і імунологічно необумовлений.
- В клінічному перебігу захворювання гломерулонефрит у дітей виділяють гостру, підгостру і хронічну форми.
- Також він може бути дифузний або вогнищевий, а за характером запалення проліферативний, ексудативний або змішаний.
Основні синдроми при гломерулонефриті виділяються у зв’язку з групами клінічних проявів:
- Нефротичний синдром — характеризується переважно набряками, які розташовуються на обличчі і з’являються або збільшуються з ранку. У сечі при цьому відзначається підвищена кількість білка.
- Гіпертонічний синдром характеризується високими цифрами артеріального тиску, в більшості випадків підвищення тиску стійке. Переважно підвищується діастолічний тиск, воно може досягати 120 мм. рт.ст.
- Гематуричний синдром відрізняється наявністю еритроцитів у сечі, іноді сеча набуває характерний колір, описаний в медичній літературі як «кольору м’ясних помиїв».
Етіологія гломерулонефриту у дітей
Захворювання починається гостро, з підвищення температури. Дитина скаржиться на слабкість, спрагу, підвищену стомлюваність і головні болі. Після приєднуються набряки, підвищений тиск, особливе місце займають зміни в сечі і крові.
Клініка хвороби може бути представлена з переважанням одного з синдромів, а також у змішаному варіанті, коли виявлені всі три. Іноді зустрічається латентний варіант, коли клінічні прояви захворювання невеликі.
Хронічна форма характеризується тривалим проявом клінічних синдромів різного ступеня вираженості і в різних поєднаннях. Хронічної вважається форма, при якій захворювання триває більше декількох місяців.
Діагноз даного захворювання у дитини ставиться на підставі анамнезу, клініки. Особливе значення має при визначенні гломерулонефриту діагностика лабораторних досліджень.
Для встановлення діагнозу проводяться наступні заходи — загальний аналіз сечі, аналіз сечі за Зимницьким, проба Реберга.
- Виявляється білок і еритроцити в сечі, щільність сечі підвищена. Загальна кількість сечі знижується. В аналізі крові може спостерігатися анемія, помірний лейкоцитоз зі зсувом формули вліво, підвищення ШОЕ.
- Біохімічний аналіз крові показує зниження загального білка, за рахунок зниження альбумінів і збільшення глобулінів.
- Імунологічний аналіз виявляє антитіла до стрептокока, у разі стрептококової етіології захворювання. Також виявляються фракції системи комплементу.
Ультразвукове дослідження нирок не дає інформації при гломерулонефриті при відсутності морфологічних змін. Воно показане при хронічному гломерулонефриті для визначення ступеня зморщування нирки, при виражених набряках для виявлення рідини в порожнинах і для диференціальної діагностики з іншими захворюваннями нирок.
У випадках хронічного перебігу і при зниженні гостроти процесу може бути проведена екскреторна урографія, комп’ютерна томографія. Крізьшкірна біопсія для виявлення гістологічної форми захворювання у дітей, на відміну від дорослих, показана тільки при підозрі на злоякісне протягом.
Лікування гострого гломерулонефриту у дітей проводиться строго у стаціонарі, під лікарським наглядом. Тяжкі форми вимагають сестринського догляду. Початковими заходами повинні бути строгий постільний режим, обмеження солі і води, контроль діурезу та належна дієта при гломерулонефриті:
- Кількість споживаної рідини повинна плануватися з урахуванням виділеної напередодні. Сіль виключена повністю. Харчування проводиться по дієті № 7 по Певзнеру.
- Також показано молочно-рослинні дієти, картопляні, рисові, рисово-овочеві та рисово-фруктові, рецепти і фото яких можна знайти на будь-якому форумі. Калорійність харчування у зв’язку з постільним режимом не може бути невисока.
- Виключаються всі екстрактивні речовини — бульйони, чаї, кава, соки, спеції. Мінеральна вода заборонена будь-яка.
Медикаментозна терапія гострого гломерулонефриту у дітей передбачає етіотропне лікування, при доведеному стрептококової агента — пеніцилін і його похідні.
Патогенетичне лікування полягає у впливі на патологічний імунну відповідь, це досягається за допомогою глюкокортикоїдів, зокрема преднізолону.
Призначення дітям цитостатиків повинно проводитися тільки в тому випадку, якщо користь від їх застосування буде значно перевищувати їх побічні дії та ускладнення.
Симптоматичне лікування полягає в усуненні проявів або симптомів захворювання.
Артеріальна гіпертензія підлягає медикаментозної корекції за допомогою сечогінних препаратів, гіпотензивних препаратів з групи інгібіторів ангіотензин перетворюючого фактора. Також на механізм регулювання тиску в нирках впливають препарати з групи блокаторів рецепторів до ангіотензину 2.
При набряковому синдромі проблема затримки рідини і натрію може бути вирішена за рахунок застосування сечогінних препаратів, причому слід вибирати ті препарати, які не чинять токсичної дії на нирки.
Це петлеві діуретики та сечогінні тіазидного ряду. Оскільки набряки при гломерулонефриті супроводжуються затримкою натрію та виведенням калію, то доцільно застосовувати калійзберігаючі діуретики. Можливе застосування деяких препаратів, що впливають на згортання крові.
Форма та шлях введення препаратів може бути різним — це внутрішньом’язові і внутрішньовенні ін’єкції в гострий період та при тяжкому перебігу, і таблетовані форми при реконвалесценції і при хронічному перебігу.
У тяжких випадках та при нирковій недостатності застосовують сучасні методи — плазмаферез і гемодіаліз.
Народні засоби в лікуванні гломерулонефриту у дітей, ускладнення та профілактика
Із засобів народної медицини рекомендовані сечогінні та протизапальні, а так само загальнозміцнюючі збори. Прийом їх проводиться різними шляхами, як у вигляді настоїв, так і у вигляді ванн і аплікацій.
Фітотерапію, також як і гомеопатію та інші дари природи рекомендовано приймати тільки при хронічному гломерулонефриті поза загострень.
Лікування гострого гломерулонефриту займає близько місяця, і при своєчасній діагностиці і після адекватної терапії прогноз сприятливий.
Найбільш частим наслідком захворювання є одужання, іноді хвороба переходить у хронічну форму.
Зустрічається злоякісно поточний варіант, який пов’язаний з особливостями патогенезу — проліферацією і склерозированием в ниркових клубочках. Такий варіант може призвести до розвитку ускладнень — до інвалідизації та формування ниркової недостатності.
Специфічної профілактики гломерулонефриту не існує. Неспецифічної профілактики гострого гломерулонефриту у дітей, а також загострень хронічного гломерулонефриту є дотримання температурного режиму, уникнення перегрівань та переохолоджень, тривалих инсоляций, фізичних та емоційних перевантажень.
З метою підвищення стійкості дитячого організму до інфекцій рекомендують загартовування, дуже багато корисної інформації міститься в лекціях доктора Комаровського.
Також необхідно вчасно санувати вогнища інфекції, наприклад карієс, вчасно і правильно лікувати стрептококові захворювання, вірусні, паразитарні та інші інфекції.
Перехворіла гломерулонефритом дитина потребує диспансерного спостереження протягом декількох років, при можливості показано санаторно-курортне лікування в умовах сухого і теплого клімату.
