Давай говорити відверто: хто з нас не любить прикрасити дійсність? Власні успіхи, а іноді, щоб пожаліли, і власні невдачі, перемоги і поразки, слова й емоції – все, з чим ми стикаємося в повсякденному житті. Правда, до дорослих «украсам» відносяться якось поблажливо, а ось дитячі відразу потрапляють в розряд обману. «Прибріхує», — важко зітхнувши, скаржаться друзям батьки. «Обманює», — підтверджують ті. А між тим, не завадило б розібратися, чому твоя дитина виявляє бажання спотворювати дійсність і що, власне, з цим робити?
Як би неправдоподібно це, на перший погляд, ні звучало, але брехня заохочується в нашій культурі набагато більше, ніж правда. «У нього – що на думці, те й на язиці», — кажуть про когось з негативним відтінком. Адже куди краще вміти тримати язик за зубами! Дивись, і не тебе зарахують до «недотепам» так «простаків»… Ти ніколи не помічала, що твою відвертість та щирість часто сприймають в штики? Проведи маленький експеримент: польсти своєму опоненту. Побачиш – знайдеш «друга на століття». До того ж, час по-крупному ми дуже рідко – частіше приукрашиваем в дрібницях, недоговариваем або просто мовчимо. З цих нюансів вибудовуються цілі поведінкові стратегії, в яких легко заплутатися навіть дорослому – що вже тут говорити про дитину, яка тільки вчить правила поведінки і виживання в сучасному світі.
Цілі, для яких застосовується брехня, як правило, банальні і зводяться лише до двох пунктів:
Дитина хоче показати себе в більш вигідному світлі (перед батьками, друзями, собою, нарешті).
Він намагається уникнути неприємностей (покарань, образ, звинувачень і т. д.).
Існує, звичайно, ще один варіант, але це, скоріше, виняток, ніж правило: брехня приносить дитині задоволення. Подібні випадки, безумовно, відносяться до розряду патологій і потребують серйозної психологічної допомоги.
Однак не варто відразу ж бити у всі дзвони: подібні ситуації надзвичайно рідкісні, та й зазвичай пов’язані не з пристрастю до брехні, але й з іншими, більш серйозними речами.
Причини ж обману більш різноманітні. Спробуємо, тим не менш, навести найбільш поширені приклади і заодно з’ясувати, хто винен у тому, що дитина не говорить правду, і як з цим боротися.
Причина перша: зовсім ще юне дитя плутає свої фантазії з реальністю.
Вердикт: винен. У ранньому віці малюк не в змозі відрізняти вигадку від об’єктивної реальності, а значить, не може навмисно спотворювати інформацію.
Що робити? Спостерігай за іншими членами сім’ї. У дитинстві пам’ять людини працює, подібно магнітофона: запам’ятовує і записує слова, інтонації, що прийшли ззовні. Можливо, причина криється не в ньому, а тобі?..
Причина друга: невмотивовані заборони.
Вердикт: винен. Мова знову ж таки йде про маленьких дітей дошкільного або раннього шкільного віку. Зрозумій, вони не в силах укласти в своєї і без того кружащейся від великої кількості інформації голівці, чому «Маші не можна дружити з Ванею»? Від твого гучного «не можна» тяга до спілкування тільки посилиться, а усвідомлення того, що за це спілкування він буде покараний, підштовхне дитини до свідомої брехні. «Ні, не грала я з Ванею», — відповість Маша в кращому випадку або замкнеться в собі.
Що робити? Якщо забороняєш щось, пояснюй, чому. І пам’ятай: заборон не повинно бути багато, інакше дитина просто звикне до них і перестане помічати. Твої «не можна» повинні бути мотивовані і стосуватися найбільш важливих аспектів життя – здоров’я, наприклад.
Причина третя: надмірна допитливість.
Вердикт: винен. Дитині цікаво знати, «а що буде, якщо…». Це не навмисна брехня, це просто тяга до нових відчуттів.
Що робити? Звичайно, за такі «витівки» не можна карати, але й спускати з рук теж не варто: «цікава брехня» просто почне изо дня в день повторюватися і переросте у звичку. Самий вірний спосіб – почати говорити. З дитиною. Про все.
Причина четверта: залежність від оцінки оточуючих.
Вердикт: винен. Бажання сподобатися, стати «своїм» у компанії знайоме кожному з нас. За нього не можна засуджувати. Можна лише спробувати допомогти – з висоти свого досвіду.
Що робити? При нагоді вирази «в повітря» думка, що людина залежна від суспільства, що потребує схвалення оточуючих, — слабкіше, ніж незалежний.
Тільки застосовуй цю думку не по відношенню до самої дитини, а на прикладі іншого персонажа, щоб не зачепити самолюбство свого чада і не розбудити в ньому протесту, який, до речі, і є… п’ята причина.
«Батько може несвідомо підкріплювати в дитині неправдиві свідчення, — каже психолог Оксана Орлова. – А тому важливо встановити з дитиною контакт, діалог. Потрібно вибудовувати його систему цінностей, пояснюючи, що той, хто за життя всього боїться і до всього пристосовується, в принципі, може брехати. Але якщо він цінує в собі особистість, то повинен з гідністю говорити правду у будь-якій ситуації, не прогинаючись під обставини. При цьому авторитарний стиль викладу категорично виключено! Дитині необхідно створити психологічну екологію, щоб у нього не було бажання збрехати.
Для цього важливі три речі: свій простір, свої речі і свій час. Нехай і в малих дозах, але це необхідно».
Причина п’ята: протест.
Вердикт: винен. Дитина відчуває потребу психологічно відокремити себе від батьків, стати дорослим, довести собі, що тепер може робити те, що заборонено.
Що робити? Спробуй спокійно ставитися до прояву ініціативи з боку дитини. Якщо нічому чинити опір, сила протидії буде значно слабше.
Причина шоста: бажання звернути на себе увагу.
Вердикт: винен — батько.
Що робити? Гарненько проаналізуй ситуацію в сім’ї. Як багато часу ти проводиш разом з дитиною? Що ви робите і як спілкуєтеся? Як часто він розповідає тобі щось потаємне? Даєш ти йому якісь поради чи просто пропускаєш повз вуха його «дитячий лепет»?
Іноді дитина бреше, щоб батьки елементарно звернули на нього увагу. Причому не формально — подарувавши черговий подарунок або купивши ще одне плаття — а емоційно. І не так важливо, з яким знаком, плюсом або мінусом, ці емоції будуть.
Психолог Оксана Орлова пояснює: «Дитина, як правило, бреше тоді, коли дорослі зайняті своїми проблемами і зовсім не звертають на нього уваги. Так, наприклад, якщо дитина гарно фантазував, а мама з цікавістю слухала його, то в його свідомості відкладається, що таким чином можна отримати мамине увагу. Однак найчастіше брехнею страждають так звані діти-істерики, яким необхідно завжди бути в центрі уваги, все робити напоказ. У якийсь момент вони вловлюють солодкий присмак влади – і тоді зробити з цим щось вже досить складно».
Про кохання
Зверни увагу, яку роль у своїх фантазіях дитина залишає собі. Якщо він вибрав агресивну позицію — значить, малюк потребує захисту. Якщо це лідируючі ролі, зверни увагу на його самооцінку (вона може виявитися заниженою або нестабільної) і предприми кроки щодо її зміцнення: частіше хвали за його реальні досягнення. Пам’ятай: успіхи робить кожна дитина, просто деякі батьки вважають таку поведінку нормою. Якщо фантазії пов’язані з вираженням любові і турботи, швидше за все, в реальності саме цього дитині і не вистачає.
На благо
Сучасні психологи впевнені, що вигадані історії можна використовувати для розвитку уяви. Після чергового «навішування локшини на твої вуха» скажи, що розповідь тобі дуже сподобався, він схожий на цікаву казку. Запропонуй записати її, або зроби це сама під диктовку сина чи доньки. Можна з часом зібрати «Книгу казок», намалювати до неї ілюстрації та карти вигаданої країни. Навіть якщо дитина не стане згодом Пушкіним або Андерсеном, рівень його уяви, як і відчуття реальності, суттєво зростуть, а потреба підміняти справжню ситуацію вигадкою зменшиться.
Часто заміна реальності вигадкою викликана невдоволенням цієї самої реальністю і бажанням змінити її хоча б у своїй уяві. І тільки ми, дорослі, можемо навчити наших дітей жити в реальному світі. Але для цього важливо розгадати пропоновану нам у вигляді вигаданої історії загадку, побачити прихованого за капелюхом слона. Адже, кажучи словами Маленького принца «дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а для дітей дуже втомлює без кінця їм все пояснювати і розтлумачувати».
Тоні Сміт
www.mamochka.kz
