Гломерулонефрит — це иммуновоспалительное захворювання нирок, при якій в основному уражуються структури нирки, відповідальні за фільтрацію плазми і формування первинної сечі — ниркові клубочки гломерули. Рідше в патологічний процес втягується інтерстиціальна тканина та інші структури. При гломерулонефриті уражаються обидві нирки.
У патогенезі патологічного процесу при гломерулонефриті присутні і інфекційний і алергічний компоненти.
Гломерулонефрит може бути окремим захворюванням або входити в симптомокомплекс іншого аутоімунного захворювання — системного червоного вовчака, геморагічного васкуліту і так далі. Гломерулонефрит може розвиватися після стресу, переохолодження. Крім цього буває гломерулонефрит у вагітних як ускладнення гестозу. Можна також виділити токсичний компонент гломерулонефриту, наприклад алкогольний.
Окремо виділяється гломерулонефрит як самостійне захворювання, причиною якого є перенесена стрептококова інфекція. Досить часто зустрічається гломерулонефрит у дітей у віці від 5 до 12 років після того, як дитина переніс стрептококову ангіну або скарлатину. Як правило, час інкубаційного періоду становить від однієї до трьох тижнів.
Гломерулонефритом хворіють і дорослі, переважно жінки. Тому на лікування стрептококових захворювань слід звернути пильну увагу, застосовувати раціональну антибіотикотерапію і не захоплюватися народними засобами.
При захворюванні гломерулонефрит симптоми представлені основний тріадою:
- набряковий синдром;
- гіпертонічний синдром;
- сечовий синдром.
Набряковий синдром проявляється наявністю набряків різного ступеня вираженості. Це можуть бути невелика набряклість повік вранці, набряк обличчя та шиї, набряки гомілок, у важких випадках відзначається накопичення рідини в плевральній і черевній порожнинах.
При хворобі гломерулонефрит симптоми гіпертонії полягають у стійкому підвищенні артеріального тиску, причому більше за рахунок діастолічного, до 180/120 мм рт.ст., супроводжується головним болем, нудотою, блювотою. При різкому підвищенні пацієнт може відзначати сплутаність свідомості, мушки перед очима.
Сеча набуває характерного вигляду «м’ясних помиїв». Це відбувається за рахунок пропотевания еритроцитів через стінку ниркових клубочків внаслідок розвитку її запальних змін. Для аналізу сечі характерна гематурія і присутність білка у вигляді циліндрів — зліпків з ниркових канальців.
Виділяють три форми захворювання:
- гостра;
- підгостра;
- хронічна.
Рідко зустрічається злоякісного перебігу захворювання.
За ступенем вираженості симптомів і клінічної картини розрізняють кілька форм гломерулонефриту.
Гіпертонічна форма проявляється в першу чергу стійким підвищенням артеріального тиску, інші симптоми виражені меншою мірою.
Нефротичний форма характеризується в першу чергу набряками, є олігурія, білок в сечі, при цьому артеріальний тиск може підвищуватися або незначно підвищуватися.
Гематуричний форма, коли переважаючим ознакою виступає гематурія і білок в сечі, набряки у хворого виражені не сильно, артеріальний тиск може підвищуватися а може ні.
Змішана форма — перебіг хвороби характеризується поєднанням двох і більше основних синдромів приблизно в рівній мірі.
Латентна форма — в цьому випадку спостерігається незначна вираженість симптомів захворювання, самопочуття залишається задовільним, може бути присутнім олігурія. Така форма також характерна для хронічного перебігу захворювання, коли запідозрити діагноз можна лише за аналізом сечі.
Гострий гломерулонефрит зазвичай починається з підвищення температури, проявляються симптоми інтоксикації організму, такі як слабкість, задишка, зниження апетиту. Після приєднуються біль в області попереку, симптоми ураження ниркових канальців, розвивається одна із клінічних форм захворювання.
Прогноз при даному недугу залежить від загального стану організму, і своєчасно розпочатого за діагнозом гломерулонефрит лікування. При сприятливому перебігу гострий період триває
Болі при гломерулонефриті: природа виникнення
Болі при гломерулонефриті не є основним клінічним симптомом і носять при діагностиці захворювання допоміжний характер. Так, наприклад, головний біль, що спостерігається при гломерулонефриті, обумовлена як інтоксикацією, так і підвищеним артеріальним тиском при гіпертонічному синдромі.
У той час як в поперековій області болі при гломерулонефриті розвиваються за запального дифузного ураження клубочкових структур нирки.
Однак, болі можуть бути непостійними, тому на передній план в клінічній картині виступає зниження кількості сечі, кров у сечі. Таким чином, проблема болю при гломерулонефриті не є провідною і може бути вирішена на рівні сестринської медичної допомоги.
Діагностика гломерулонефриту: біопсія нирок та інші процедури
При захворюванні гломерулонефрит діагностика грунтується на поєднанні визначення симптомів клінічної картини, проведення різних видів лабораторної діагностики та різних інструментальних методів. Для правильної диференціальної діагностики необхідно поєднання всіх доступних методів.
Попередній діагноз проводиться на підставі клінічних проявів захворювання, скарг та анамнезу, виявлення при огляді і фізикальному дослідженні діагностичних критеріїв.
Далі лікар призначає додаткові дослідження для уточнення форми захворювання і його етіології. Для визначення первинної або вторинної форми гломерулонефриту враховується зв’язок з перенесеними інфекційними захворюваннями, наприклад зі стрептококовими інфекціями.
Розвиток симптомів гломерулонефриту та ниркової недостатності у молодої жінки завжди підозріло на предмет системного червоного вовчака. Диференціальна діагностика проводиться з пієлонефритом, аутоимунным васкулітом, амілоїдозом, інтерстиціальної нефропатії.
Метою діагностичних маніпуляцій є також визначення функції сечової системи. Загальний аналіз сечі проводиться з ранкової порції сечі, яка збирається відразу після пробудження. В аналізі сечі відзначається протеїнурія, також визначаються еритроцити, лейкоцити і циліндри — білкові зліпки ниркових канальців, характерні саме для гломерулонефриту.
Гематурія характеризується наявністю в сечі гемоглобіну або міоглобіну.
Дослідження на протеїнурію можна також проводити в динаміці за допомогою тест-смужок. Питома вага сечі при цьому нормальний або підвищений.
Аналіз крові дозволяє визначати ознаки запалення — лейкоцитоз за рахунок нейтрофілів, зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ. Проведення біохімічного аналізу крові дозволяє виявляти зниження загального білка, зміна співвідношення білкових фракцій за рахунок зниження альбумінів і підвищення а1 і а2 глобулінів, ступінь гіперхолестеринемії, підвищення креатиніну і сечовини, фібриногену.
Імунологічний аналіз крові дозволяє визначити зміна вмісту імунних комплексів.
По-перше, це антитіла до стрептокока, такі як антигиалуронидаза, антистрептолизин Про, антистрептокиназа.
Відзначається зниження факторів комплементу — С3 і С4, причому якщо при постстрептококковом гломерулонефриті ці показники наближаються до норми після півтора або двох місяців, то при мембранопролиферативном захворюванні ці зміни зберігаються на все життя.
Для виявлення та визначення ступеня вираженості ниркової недостатності використовується аналіз сечі за Зимницьким, Ребергу і Нечипоренко, а також проба Реберга-Тареєва за співвідношенням кількості креатиніну в крові та сечі. Також за допомогою аналізів крові і сечі визначають швидкість клубочкової фільтрації.
Показанням для дослідження очного дна є наявність гіпертонічної форми. Дослідження серця і легенів, такі як ЕКГ, Ехокг, рентгенографія легень проводяться для визначення патології у цих органах, пов’язаних з інтоксикацією і порушенням електролітного обміну, виявити набряки і скупчення рідини з плевральної та перикардіальної порожнинах. Також ці дослідження проводяться при наявності артеріальної гіпертензії.
На УЗД дослідженні при гострому гломерулонефриті можуть не виявлятися ніякі морфологічні зміни, його призначають для проведення дифдиагностики з пієлонефритом та іншими нирковими захворюваннями. При тривалому перебігу хронічного гломерулонефриту спостерігається зміна структури ниркової тканини за рахунок дрібного рубцювання, відбувається зменшення нирок в розмірах. В термінальній стадії на УЗД визначаються такі наслідки гломерулонефриту, зморщена нирка. Розміри їх значно зменшуються, структура змінюється за рахунок рубцювання і гіпертрофії окремих нефронів, поверхня їх стає нерівною, дрібнозернистою або горбистою.
Також проводиться УЗД-дослідження кровотоку в судинах нирок — доплерографія ниркових судин.
Прижиттєва пункційна біопсія нирок при гломерулонефриті має велике значення в діагностиці і дозволяє дослідити морфологічний склад ниркової тканини.
Крізьшкірна біопсія є важливою процедурою для підтвердження діагнозу гломерулонефрит, допомагає визначити гістологічну форму захворювання з метою диференціальної діагностики і вибору найкращої тактики лікування.
- її роблять у неясних випадках;
- при латентному, хронічному перебігу захворювання;
- для диференціальної діагностики;
- з метою контролю за патологічним процесом, ускладненнями та лікуванням.
Процедура проводиться за допомогою голки, лікар під місцевою анестезією виробляє прокол в області попереку товстою голкою, а клітинний матеріал, отриманий в результаті маніпуляції, у подальшому стає матеріалом для гістологічного аналізу. Шкода, заподіяна при цьому самій нирці, мінімальний.
Гістологічне дослідження біоптату , що дозволяє виявити ознаки і варіанти аутоімунного ураження мембрани ниркових клубочків, яка складає основу патогенезу захворювання.
Морфологічні форми гломерулонефриту не є постійними, структурні зміни паренхіми нирок відображають стадію патологічного процесу, можуть переходити один в інший при прогресуванні захворювання. Повторне взяття матеріалу для біопсії може бути здійснено лише через тиждень після першого.
До сучасних новинок в діагностиці гломерулонефриту можна віднести:
- застосування електронної мікроскопії для гістологічного дослідження біопсійного матеріалу;
- інші методи візуальної та променевої діагностики.
Проводиться екскреторна урографія нирок, із застосуванням контрастної речовини, що вводиться внутрішньовенно, і рентгенівського апарату або апарату комп’ютерної томографії.
Магнітно-резонансне дослідження нирок дозволяє досліджувати структуру ниркової тканини на макрорівні. Також можуть проводитися такі методи як радионефрография і динамічна сцинтиграфія нирок.
