Ромен А. С., Макєєва Т. В., Петренко Р. А. (Алма-Ата)
В останнє десятиліття намічається все більш активне використання в прикладних цілях, зокрема, у лікувальній практиці спрямованої психічної саморегуляції у вигляді різних методів самонавіяння. І це природно, так як експериментально-практичне вивчення самонавіювання, дані про глибину і діапазоні його впливу на організм, відкривають широкі можливості і для відповідного прикладного застосування.
У плані вищевикладеного, нашу увагу привернула можливість використовувати самонавіювання в лікувальних цілях в офтальмології. В літературі є окремі спостереження про застосування такого методу самонавіювання як Аутогенне тренування (АТ) при деяких очних захворюваннях, зокрема при косоокості, порушення рефракції, глаукомі, сліпоти. Отримані при цьому дані говорять про позитивні результати, але в той же час, як зазначають самі автори, потрібне подальше спостереження і вивчення в цьому напрямку.
При вивченні можливості використовувати самонавіювання в очній практиці, що нас цікавило виявити його вплив на специфічні офтальмологічні порушення і на загальний стан хворого, так і умови, необхідні для цього.
Даний повідомлення присвячене деяким даними, отриманими при використанні самонавіювання у хворих глаукомою. Дослідження проводилися на базі глаукоматозного диспансеру Казахського інституту очних хвороб (попереднє повідомлення зроблено 8 липня 1971 р. на засіданні обласного товариства невропатологів і психіатрів).
Під спостереженням знаходилися 9 хворих (4 чоловіки та 5 жінок) різного віку (1 – 22 роки, 7 – 55 – 70 років, 1 – 75 років). Тривалість захворювання від 1 року до 15 років. 2 – службовці, 7 – пенсіонери і домогосподарки (з них 1 – інвалід першої групи по очним порушень).
Гострота зору з урахуванням корекції була на 2-х очах = 0, 6 = від 0,02 до 0,09, на 6-ти = від 0,3 до 0,5, на 4-х = 1. У всіх хворих спостерігалася періодичний головний біль (у 1 – носила виражений нападоподібний характер), у 7 хворих часто перед очима виникали туман і райдужні кола.
Общесоматическое обстеження виявило у 1 б-й діенцефальний синдром судинного характеру,
у 1 – міокардіосклероз, у 1 б-го – універсальний атеросклероз, у 1 – наслідки ревматичної хореї, у 2 – гіпертонічну хворобу. Крім того, 2 б-х відзначали періодичні неприємні відчуття в області серця (біль, поколювання, відчуття стискання тощо), 6 б-х – безсоння.
Слід зазначити, що у всіх хворих мали місце дратівливість і різка емоційна нестійкість, а також спостерігалося виражене почуття власної неповноцінності, у деяких випадках з елементами самознищення і тривожно-депресивним нальотом. Вони вважали себе тягар оточуючим, виявляли надмірну вразливість на ті соціально-побутові зрушення, які в тій чи іншій мірі зачіпали порушені функції зору. До того ж, різні психотравмуючі моменти в свою чергу погіршували та їх загальний стан, і мають офтальмологічні порушення (наприклад, підвищували внутрішньоочний тиск). Таким чином, крім зазначених офтальмологічних та загальносоматичних порушень, слід виділити і певні емоційно-невротичні зрушення і зміни, що спостерігалися в зв’язку з очним захворюванням, а також, в ряді випадків, загострилися з-за вікових змін у хворих.
Все це і відповідне ускладнювало їх соціально-побутову реадаптацію, реабілітацію.
Усі хворі до початку занять самонавіюванням, протягом більш або менш тривалого часу отримували специфічну офтальмологічну терапію, зокрема, миотики, оксигенотерапію, тонізуючі і загальнозміцнюючі засоби і т. п. Поліпшення з боку внутрішньоочного тиску не спостерігалося.
Заняття самонавіянням проводилися під наглядом лікаря (індивідуально і колективно, перші два тижні – по чотири рази щотижня, в подальшому – два рази) і самостійно (зазвичай удома, в середньому 3-4 рази на день за 10 – 15 хвилин). Найменша тривалість занять самонавіюванням – 9 днів, найбільша – рік (але з перервою в кілька місяців, за завданням). Як критерій розвитку здатності до спрямованого самонавіюванню використовувалася електротермометрія шкіри (электротермометр тип ТСМ-2). У період занять під наглядом лікаря проводилися також вимірювання величини артеріального тиску (АТ) і частоти пульсу (П). Спеціальне клініко-офтальмологічне обстеження включало вимірювання внутрішньоочного тиску (ВД),
визначення гостроти зору і періодично – поля зору. Вимірювання АТ, П, ВД, при заняттях під наглядом лікаря проводилося безпосередньо до і після виконання завдань по самонавіюванню. 5 осіб займалися протягом двох місяців який перемежовується активним самонавіюванням (А. С. Ромен), причому при кожному «вихід» у них також вимірялася ВД, ПЕКЛО, П.
Отримані дані показали, що у всіх хворих заняття самонавіянням викликали зниження ВД, збільшення чіткості зору, поліпшення орієнтування в просторі, знімали відчуття туману і райдужних кіл перед очима, значно зменшували, або припиняли головний біль і відчуття «розпирання» в очах. Динамічні спостереження відзначають, що у 45,5% випадків зниження ВД було на 3 – 10 мм, 45,3% – ВД коливалося в межах 1 – 2 мм, в окремих випадках ВД підвищувався на 3 – 5 мм (9,2%). Причому аналіз показав що ці підвищення були пов’язані з такими визначеними ситуаційними моментами, як побутова психотравматизация, метеотропные зрушення. Тут слід зазначити, що в процесі занять ці хворі могли надалі стабілізувати зниження ВД.
Психологічний Центр «EgoLand»
