Рівень кишкової палички у складі аутофлори ШКТ як маркер кишкових гельмінтозів

Ю. А. Копанев, А. Л. Соколов

Відомо, що кишкові гельмінти змінюють хімізм в просвіті шлунково-кишкового тракту, що може призводити до порушення складу нормальної кишкової мікрофлори. Тому часто дисбактеріоз кишечника супроводжує глистні інвазії, обтяжуючи клінічну картину цих станів функціональними порушеннями з боку шлунково-кишкового тракту.

До 7 місяців зараження дитини гельмінтами малоймовірно (за винятком випадків недотримання елементарної гігієни та наявності тісного контакту з тваринами). З 6 — 7 місяців дитина починає активно пізнавати навколишній світ і може заковтнути інвазійні яйця гельмінтів в результаті контакту із забрудненими поверхнями (вуличні одяг і взуття, підлога в передпокої і вбиральні), в більш старшому віці — гра в пісочницях, вживання в їжу недостатньо добре помитих ягід, зелені, фруктів.

Нами було відмічено, що найбільш часто зустрічаються відхилення у складі аутофлори при доведеній глистової інвазії виражаються значним зниженням загальної кількості кишкової палички з нормальною ферментативною активністю). Для перевірки цих спостережень ми стали обстежувати дітей старше 7 місяців з рівнем кишкової палички в аналізах фекалій менше 100 млн/г на кишкові гельмінти. Обстеження включало триразовий аналіз калу на яйця глистів, зіскрібок на ентеробіоз, деяким дітям з алергічними реакціями рекомендувалося дослідження крові Ig E до аскариде.

З 67 дітей (вибірка — випадкова) із середнім віком 3,2 року (від 7 місяців до 9 років) і середньою кількістю нормальної кишкової палички у складі мікрофлори кишечника 30 млн/м (від повної відсутності до 91 млн/г) у 20 (30%) були виявлені аскариди або гострики при лабораторному дослідженні. Тут слід зазначити, що діагностика гельмінтів по калу або соскобу утруднена з ряду причин: по-перше, метод — суб’єктивний, тобто залежить від якості мікроскопії мазка, який потрібно брати з декількох місць копрофільтрата, до того ж у більшості медичних установ використовуються застарілі методики дослідження калу; по-друге, для аскариди характерно нерегулярне виділення яєць, тобто можливі періоди, коли яєць у калі немає, незважаючи на наявність статевозрілих гельмінтів в кишечнику, періодичність у поєднанні з нічним способом життя характерна і для гостриків; по-третє, теоретично можливі ситуації, коли в кишечнику відсутні самки, але присутні самці (кількість дорослих особин аскариди не перевищує кількості проковтнутих людиною інвазійних яєць). Достовірність діагностики гельмінтів по калу (без використання методів збагачення) не перевищує 20 — 80%. Не є достовірними і дослідження крові: еозинофілія для кишкових гельмінтозів не характерна, а Ig E до аскариде може не вироблятися, незважаючи на сенсибиллизацию організму гельмінтами.

Враховуючи вищесказане, а також безпеку протиглистових препаратів, 47 дітям з згоди батьків була проведена терапія ex juvantibus препаратами декарис (одноразово у дозі 2,5 мг/кг) і після триденної перерви — вермокс (по 100 мг 2 рази в день, курс 3дні). Препарати для мікробіологічної корекції (КВП, еубіотики, ферменти) та симптоматичну терапію призначали через 2 -3 дні після курсу ex juvantibus. Все лікування проводилося амбулаторно. Ефективність противоглистной терапії оцінювалася за виявлення гельмінтів у калі та поліпшенню самопочуття дитини до початку мікробіологічної корекції і симптоматичної терапії. Так як імуномодулюючий ефект левамізолу (декариса) при одноразовому застосуванні — вельми сумнівний, а у мебендазола (вермокса) не описано іншої дії, крім як антигельмінтного, поліпшення самопочуття тільки на тлі прийому даних препаратів можна вважати позитивним результатом терапії ex juvantibus (тобто встановлення діагнозу за результатами лікування).

У 67 дітей, які потрапили в наше дослідження, відзначалися наступні скарги: алергічні висипання на шкірі (“діатез”, атопічний дерматит, нейродерміт) — у 42 (62,7%); неспокійний нічний сон — у 13 (19,4%); закрепи — у 11 (16,4%); болі в животі — у 7 (10,5%); поганий апетит — у 6 (9%); відставання у фізичному розвитку — у 8 (11,9%); часті простудні захворювання — у 4 (6%); підвищена стомлюваність, знижена працездатність у старших дітей — у 3 (4,5%); наполегливі дисбактеріози кишечника (без стійкого ефекту після корекції, з постійним дефіцитом кишкової палички) — у 15 (22,4%).

В результаті терапії ex juvantibus, проведеної 47 дітей (у 20 з 67 дітей гельмінти були виявлені лабораторними методами) отримані наступні результати: у 7 дітей (15%) у калі виявлені гельмінти (у більшості випадків — аскарида); у 25 дітей (53%) гельмінтів не бачили, але відзначалося поліпшення самопочуття, аж до повного зникнення патологічних симптомів; у 15 дітей (32%) після противоглистной терапії ніякого поліпшення не відзначалося. Погіршення самопочуття або появи побічних ефектів не було ні у одного з одержували лікування ex juvantibus дітей. Найбільш швидке поліпшення самопочуття тільки після прийому декариса і вермокса зазначалося при шкірних алергічних висипаннях,

запорах, поганому апетиті, неспокійному нічному сні. Аналогічні зміни самопочуття відзначалися в контрольній групі (20 осіб), які отримували аналогічну противоглистную терапію з приводу доведеного існування гельмінтів (див. таблицю)

Особливо показово зникнення шкірних алергічних проявів після противоглистной терапії (при псевдоаллергических реакцій на фоні дисбактеріозу кишечника і при істинних хронічних алергічних захворюваннях одужання йде повільно),

але найчастіше відзначалося часткове зникнення висипань або поліпшення перебігу, а остаточне одужання відбувалося після корекції дисбактеріозу або неспецифічної десенсибиллизации.

Таким чином, позитивні клінічні результати від терапії ex juvantibus можна вважати непрямими ознаками існування в організмі дитини кишкових гельмінтів. У цьому випадку з 67 дітей з низьким рівнем кишкової палички з нормальною ферментативною активністю гельмінти були присутні у 52 (77,6%), при цьому у 27 (40%) їх наявність доведено.

У контрольних аналізах калу після елімінації гельмінтів у більшості випадків відбувалося поступове наростання кількості нормальної кишкової палички, але ці дослідження проводилися після коригувальної терапії, наступного за протиглистовою курсом.

У 15 дітей (22,4%) глисти не були виявлені, а терапія ex juvantibus не дала ніякого ефекту, що свідчить про те, що зниження рівня кишкової палички характерно не тільки для кишкових гельмінтів. Помічено, що хронічні запальні захворювання ЛОР — органів (синусити, тонзиліт, аденоїди) також супроводжуються дефіцитом кишкової палички. Наявність вогнищ хронічної інфекції і метаболічних порушень різного генезу, мабуть, теж призводить до аналогічних порушень складу аутофлори кишечника.

В той же час є випадки, коли виявлення гельмінтів лабораторними методами не супроводжувалося пригніченням кишкової палички, хоча таких випадків небагато.

Крім зниження нормальної кишкової палички у дітей з глистовими інвазіями спостерігалися й інші зміни складу аутофлори.

На закінчення наведемо кілька клінічних прикладів.

Даша О., 10 міс. Скарги: “діатез” на ногах і обличчі. Аналізи калу на дисбактеріоз, яйця глистів були здані в один день. Мікрофлора кишечника: E. coli 54 млн/г, лактозонегативные ентеробактерії (arizona) 22%, коки (S. aureus) 2%, біфідобактерії 108, лактобактерії <105. Виявлені яйця аскариди. Після курсу декариса 25 мг одноразово і вермокса по 100 мг 2 рази на день — 3 дні висипання на шкірі пройшли до початку мікробіологічної корекції.

Женя С., 2 роки. Скарги: протягом року — сухий, сверблячих дерматит з локалізацією на щоках і передпліччях. Мікрофлора кишечника: E. coli 45 млн/г, протей 18%, біфідобактерії < 107, лактобактерії 105. Здавали аналіз калу на яйця глистів 3 рази поспіль, всі результати — негативні, зішкріб на ентеробіоз — також негативний. Запропонована терапія ex juvantibus: декарис 50 мг одноразово, через 3 дні — вермокс по 100 мг 2 рази на день протягом 3 днів. Після прийому декариса батьки виявили в калі дитини гельмінтів (за описом — аскарида), до кінця курсу вермокса практично пройшов дерматит.

Андрій Е., 1 рік 8 міс. Скарги: відставання у фізичному розвитку, блідість, синюшність під очима, дуже неспокійний нічний сон. З 3 місяців — дисбактеріоз кишечника (лабораторно), практично у всіх аналізах знижена кишкова паличка, мікробіологічна корекція не приводила до відновлення нормальної кишкової мікрофлори і поліпшенню самопочуття. Будинки — собака. Яйця гельмінтів не виявляли, зіскрібки на ентеробіоз — негативні. При аналізі мікрофлори кишечника: E. coli 25 млн/г, E. coli зі зниженою ферментативною активністю 90%, біфідобактерії 109, лактобактерії 107 було запропоновано провести терапію ex juvantibus декарис 50 мг, вермокс по 100 мг 2 рази на день -3 дні, 100 мг одноразово через 14 днів. Гельмінтів під час цієї терапії виявлено не було, але швидко відновився нормальний нічний сон, надалі дитина стала швидко розвиватися і досяг вікових норм. Через 1,5 місяці після лікування у розвитку не відстає, скарг немає. При дослідженні мікрофлори кишечника дисбактеріозу не виявлено (рівень E. coli становив 400 млн/г).

Висновки:

Кишкові гельмінти можуть впливати на склад аутофлори ШКТ, викликаючи дисбактеріоз кишечника.

Зниження у складі аутофлори ШКТ кишкової палички з нормальною ферментативною активністю в поєднанні з деякими клінічними проявами може бути непрямою ознакою наявності в кишечнику гельмінтів.

Противоглистное терапія ex juvantibus дозволяє виявити труднодиагносцируемые по калу кишкові гельмінти і значно поліпшити самопочуття.