За частотою виникнення стоїть на одному з перших місць у чоловіків. Найбільш часто діагностується у віці старше 60 років. Являє собою аденокарциному різної диференціювання. Пухлина секретує муцинсодержащую сиаловую кислоту і містить кислу фосфатазуи (-глюкуронидазу. Диференціальний діагноз проводять з аденомою передміхурової залози. Аденома має чіткі контури, незначну щільність, відрізняється повільним ростом. Рак проявляється розвитком щільного вузла, інфільтруючого прилеглі тканини залози, підстава сечового міхура, бокові стінки таза. Матастазы раку передміхурової залози виявляються в регіонарних тазових і заочеревинних лімфатичних вузлах. Віддалені метастази визначаються в кістках, при цьому характерно насамперед ураження кісток тазу. Метастази бувають остеобластіческой-го типу або в поєднанні з остеолітичних. Можлива поява метастазів в легенях та інших органах. При ранніх стадіях рак передміхурової залози виявляється лише локально, метастази виявити не вдається.
Клінічні ознаки неспецифічні. Відзначаються часті позиви до сечовипускання, особливо вночі;
труднощі початку сечовипускання, кров у сечі, больові відчуття і т. д.
Діагноз встановлюють при біопсії. Однак припущення про діагноз може бути зроблено на підставі пальпації залози при ректальному дослідженні та ультразвукової томографії.
Стадія I: клінічних проявів немає, діагноз встановлюють випадково при морфологічному дослідженні видалених аденом.
Стадія II: порушення сечовипускання та інших ознак хвороби немає; при ректальному дослідженні виявляють щільний вузол в залозі; діагноз встановлюють при біопсії;
метастази в цій стадії рідкісні.
Стадія III: часте сечовипускання, гематурія, інші симптоми; пухлина проростає сім’яні пухирці, підстава сечового міхура і бічних стінок тазу; біопсія підтверджує діагноз; в половині випадків знаходять метастази в тазові і заочеревинні лімфатичні вузли,
Стадія IV: частіше пухлина великих розмірів з вираженими дизуричними розладами; основний характерна ознака цієї стадії — наявність метастазів в кістки і/або інші органи. У сироватці В 70% випадків виявляється високий рівень кислої фосфатази.
Лікування. Лікування можливе тільки при невеликих локалізованих пухлинах. В інших випадках сучасне лікування забезпечує зменшення або зняття клінічних ознак захворювання, тимчасовий об’єктивний ефект у 60-80% хворих; 5-річна виживаність при I-II стадії складає 85%, III стадії -50%, IV стадії — 20%. Це диктує необхідність раннього виявлення захворювання, чому сприяє профілактичний (1 раз в рік) ректальне дослідження, яке необхідно проводити кожному чоловікові старше 40 років. При локалізованій пухлини застосовують радикальну простатектомію. При виявленні I стадії у віддаленій аденомі додаткова простатектомія, як правило, необов’язкове. Додаткове гормональне лікування при I-II стадії не призначають. При III-IV стадії рекомендується орхектомія в поєднанні з гормонотерапією екстрогенамі або без неї. Призначення екстрогенов (синестрол, фосфестрол, діетілстільбестрол, хлортрианізен та ін ), які не збільшують виживаність і в той же час (при прийомі високих доз і тривалому застосуванні) обумовлюють зростання частоти серцево-судинних ускладнень (інсульт мозку, інфаркт міокарда, тромбоемболії, недостатність кровообігу), доцільно тільки при виражених розладах сечовипускання, інтенсивних болях в кістках і т. п. Для тривалого застосування рекомендують діетілстільбестрол по 5 мг/добу (хлортрианізен — 48-72 мг/добу) іноді в поєднанні з преднізолоном -10 мг/добу. Паліативне значення має променева терапія на область передміхурової залози, а також на зони метастатичного ураження кісток при різкому больовому синдромі та загрозі компресії. Як метод лікування ендокринного застосовують опромінення гіпофіза з метою виключення його функції.
