Е. Н. Сорокін, Р. В. Круглова, В. В. Піддубна, Н.А. Пробатова, А. В. Павловська, Н.Н. Тупіцин, Т. Т. Кондратьєва, А. Я. Курильников, Д. Ш. Османів.
Російський онкологічний науковий центр ім М.Н. Блохіна РАМН, Москва
Новий режим ВАЕМ отримали 45 хворих у віці від 16 до 64 років, медіана — 42 роки.
Схема ВАЕМ: белустин 100 мг/м2 всередину 1 день цітозар 100 мг/м2 п/до 2р 1-5 дні, вепезид по 100 мг/м2 в/в 3-5 дні, медрол 40 мг/м2 всередину 1-5 дні. Інтервал між циклами — 4 тижні.
82% лімфом належали до агресивних варіантів пухлини (В – і Т – крупноклеточные, Беркітта і Беркиттоподобные). Основним методом попередньої терапії був СНОР і його варіанти. Крім СНОР хворі отримали ще 21 вид поліхіміотерапії, в тому числі що містять адріабластін, новантрон, L-аспарагінази та інші, в середньому 2,4 різних методів до застосування ВАЕМ.
На проведеному раніше лікуванні лише у 13 хворих (29%) були отримані повні ремісії (ПР), у 11 хворих (24%) лікування відразу виявилося неефективним (первинна резистентність). Перед початком терапії за схемою ВАЕМ у 14 хворих (31%) розвинулася вторинна резистентність.
Экстранодальные пухлинні утворення, одні або частіше з ураженням лімфовузлів, у 5 разів превалювали над поразкою тільки в лімфовузлах. При цьому у 2/3 хворих (69%) були залучені не одна, а 2-3 (22-25%), рідше 4-5 (19-30%) экстранодальных зон. Пухлинні утворення, як правило, мали більші розміри: у 18 хворих (40%) перевищували 10 см у діаметрі, у 16 (36%) розміри коливалися в середньому від 5 до 10 див.
З міжнародного прогностическому індексу (IPI) 64% хворих мали високу/проміжну і високий ступінь ризику.
Незважаючи на безліч несприятливих прогностичних ознак загальні результати лікування за схемою ВАЕМ виявилися цілком задовільними: 35,5% повних ремісій (ПР) і 29% часткових (ЧР).
У хворих з резистентними до проведеної терапії пухлинами було отримано близько 20% ТОЩО. При лікуванні рецидивів, що розвилися після ПР, повторні ПР були отримані частіше (86%), ніж після ЧР (38% ПР). Незалежно від того, першим був рецидив чи ні (II, III, IV) результати лікування були однаковими : 57% ПР, 29% ЧР. У хворих з низькою або низької/проміжної ступенем ризику за IPI частота ПР була в 3 рази вище (63%), частота безуспішного лікування в 2.5 рази нижче, ніж у хворих з високою та високою/проміжної ступенями ризику. Для отримання ПР 2 хворим знадобилося 3 циклу ВАЕМ, 8 хворим — 2 курсу, а 6 — всього 1 цикл. ЧР у всіх 13 хворих настала відразу після проведення першого циклу і, незважаючи на продовження лікування (1 – 5 циклів додатково), так і залишилася частковою. Ремісії після застосування ВАЕМ тривали від 1 місяця до 5 років, з них у 7 хворих — від 1 року до 5 років. Безрецидивная виживаність у ПР до кінця першого року склала 91%, протягом наступних 2-х років — 73%. Частота рецидивів за період спостереження від 1 до 60 міс. (медіана 6.4 міс.) склала 12,5% (2 з 16 хворих) після ПР і 69% (9 з 13 хворих ) після ЧР.
При розвитку рецидивів (11 хворих) та 13 з 16, що не вийшли в ремісію після ВАЕМ, призначалися інші методи лікування. Майже у всіх цих хворих лікування закінчилося безрезультатно. Ні у одного з хворих, стійких до лікування за схемою ВАЕМ, не було отримано навіть ЧР. У хворих з рецидивами результати лікування виявилися дещо краще, але ПР (у 2 б-х — 18%) отримана у 1 хворий після повторного застосування ВАЕМ, а в іншого — після высокодозной терапії, проведеної на тлі ЧР після 1 циклу ВАЕМ. В обох випадках ПР тривали не більше 6 місяців.
Лікування за схемою ВАЕМ супроводжувалося миелосупрессией. У всіх хворих спостерігалося зниження лейкоцитів, тромбоцитів до 3-їй (12.5%) і 4-ої (88-95%) ступеня.
