Гостра постгеморагічна анемія — недокрів’я унаслідок гострої крововтрати протягом короткого періоду часу. Мінімальна крововтрата, що становить небезпеку для здоров’я дорослої людини, становить 500 мл.
Причини виникнення і механізми розвитку. Причиною крововтрати можуть бути травми, хірургічні втручання, внутрішні кровотечі (при виразці шлунка, дванадцятипалої кишки, з розширених вен стравоходу, позаматкової вагітності, хворобах легень тощо).
При даному виді недокрів’я виникає гостра судинна недостатність, обумовлена в першу чергу гострим спустошенням судинного русла, втратою плазми. При масивній крововтраті настає і гіпоксія (недолік кисню) з-за втрати еритроцитів, коли ця втрата вже не може бути відновлена посиленням циркуляції крові за рахунок почастішання серцевих скорочень.
Клінічна картина. Якщо немає зовнішніх ознак кровотечі, то пацієнт скаржиться на раптовий сухість у роті, слабкість, запаморочення, нудота, шум у вухах. При огляді відмічається блідість шкіри і слизових оболонок, холодний липкий піт, зниження температури шкіри. Визначається задишка, почастішання пульсу, зниження артеріального тиску. Такий стан називається колапсом. Однак вираженість цих змін не знаходиться в чіткій зв’язку зі ступенем крововтрати, оскільки нерідко ці ознаки є відповіддю на біль, травму. Діагноз уточнюють шляхом лабораторних досліджень (визначають вміст гемоглобіну, еритроцитів, гематокритне число, колірний показник).
Тяжкість стану хворого визначається не тільки кількістю втраченої крові, але і швидкістю крововтрати. Певне значення має і кровотечі. Так, шлунково-кишкові кровотечі можуть супроводжуватися підвищенням температури тіла, картиною інтоксикації. Кровотечі в порожнині тіла можуть викликати здавлювання внутрішніх органів.
Лікування починають з зупинки кровотечі. Швидке зниження вмісту гемоглобіну нижче 80 г/л, гематокриту нижче 25% є підставою для переливання крові або її замінників. При цьому втрату еритроцитів достатньо заповнити на 1/3. Першочерговим завданням є відновлення об’єму циркулюючої крові шляхом переливання колоїдних розчинів (альбумін, плазма крові), поліглюкіну або желатиноля. Крім цих препаратів застосовуються розчини глюкози, сольові розчини. Для відшкодування втрати еритроцитів використовується еритроцитарна маса. Показанням до переливання еритроцитів є втрата більше 1/3 об’єму циркулюючої крові (більше 1 л), збереження блідості шкіри і слизових оболонок, тахікардію і задишки, незважаючи на переливання кровозамінників.
Необхідно відзначити, що краще не домагатися заповнення крововтрати за еритроцитів «крапля за краплю», т. к. деяка гемодилюція (розведення крові) забезпечує поліпшення мікроциркуляції в капілярах, в той час як масивні переливання цільної крові або еритроцитів можуть призвести до ускладнень (микростазы, порушення згортання крові).
Невеликі крововтрати (до 1/3 об’єму циркулюючої крові) заповнюють введенням розчинів. Цільну кров треба переливати при відсутності еритроцитарної маси. Пряме переливання від донора небажано без крайньої необхідності за наявності микросгустков в такий крові, небезпеки інфікування вірусами гепатиту, ВІЛ-інфікування, зараження сифілісом.
