Вчені не вірять, що бабця з дідкою зможуть правильно виховати онука.
Якщо ви, молоді мами і тата, віддаєте свою дитину на піклування бабусь і дідусів, знайте, що в школі ваше чадо напевно буде вчитися гірше, ніж ті діти, які ходили в дитячий сад, або якщо за ними доглядала няня. До такого невтішного висновку прийшли вчені з Великобританії.
Протягом 12 років велися спостереження за розвитком 12 тисяч дітей до восьмирічного віку. Їх розумовий розвиток оцінювався за двома показниками: грамотність і вміння рахувати. Отже, відсутність матері, зайнятий на роботі, безумовно, впливає на дитину величезний вплив. Яке ж — позитивне чи негативне?
До свого здивування, вчені виявили, що тут визначальне значення відіграє вибраний тип турботи про дитину: віддають його в дитячий сад або залучають до виховання бабусю з дідусем, а то й інших родичів, друзів.
Вчені вважають: діти, про яких опікувалися родичі батьків, часто стикаються з великими проблемами в школі. В той же час відвідування дитячого саду або професійний догляд за дитиною няні нібито захищають дітей від багатьох проблем.
Чому бабусі і дідусі, друзі та родичі можуть мати поганий вплив на дитину? Причин може бути кілька. Наприклад, ці люди, можливо, не дуже-то раді перебувати з малюком цілодобово і швидко втрачають до нього інтерес.
До того ж вони не пройшли спеціальної підготовки для того, щоб піклуватися про дітей. Вчені рекомендують: найкращий варіант в умовах, коли з малюком не може сидіти його мама (батько зазвичай більше зайнятий на роботі), — чергувати дитячий сад або няню з допомогою родичів або друзів.
Ще один важливий момент: вихід матері на роботу сам по собі шкодить дитині тільки в тому випадку, якщо йому ще не виповнилося півтора року.
Коли ж мама частково зайнята на роботі і приваблює бабусю або іншої близької людини на обмежений час — дитина розвивається абсолютно нормально.
Дослідження англійців ми попросили прокоментувати старшого наукового співробітника Державного науково-дослідного інституту сім’ї та виховання, домашнього психотерапевта Гражану БУДІНАЙТЕ:
— На перший погляд висновок англійців здається дещо парадоксальним. Як же так, дідусь з бабусею у внучатах душі не чують,
люблять їх безмірно і вже ніяк не хотіли б, щоб у школі вони вчилися погано. Але… проблеми виникають у тих сім’ях, у яких майже всі батьківські функції по відношенню до малюків передаються людям похилого віку.
На просторах нашої країни це можна спостерігати суцільно й поруч. Молоді батьки раді, якщо вдається перекласти турботу про своєму чаді на плечі дідусів і бабусь.
Але у дитини інший світ. Він все сприймає не так, як ми, дорослі. Його інтелектуальний розвиток багато в чому відбувається через тісний емоційно-психологічний контакт з оточуючими його людьми, та якщо функції матері виконує бабуся, а батька — дідусь, емоційне і, звичайно ж, інтелектуальний розвиток малюка може сповільнюватися.
Пояснюється це просто: в силу віку у наших дідусів і бабусь емоційна «упаковка» передається маляті інформації, на яку він реагує в першу чергу, вже не така яскрава і вражаюча, як у молодих.
І зовсім інша ситуація, якщо дитина ходить в садок. Там, спілкуючись зі своїми однолітками, він набуває навички швидко адаптуватися до недомашней середовищі, стає впевненим у собі,
вчиться вирішувати конфліктні ситуації, граючи, збагачує свій емоційний світ і т. д. Крім того, він залучений в програму, яка цілеспрямовано готує його до школи.
Повертаючись після садка в сім’ю, у нього набагато тісніший контакт з батьками, які за час роботи вже скучили за ним. Моя порада батькам: дідусі та бабусі можуть надавати допомогу у вихованні ваших дітей, але замінити вас не можуть.
Сперечатися з вченими — справа марна, тим більше що я повністю згоден з висновками і англійських і російських фахівців. Їх дослідження проводилися з позиції сьогоднішнього дня. А які його вимоги до молодих людей, ми знаємо: бути освіченими, жорсткими, цілеспрямованими, рішучими… Інакше в цьому світі не знайдеш собі місця, не утвердишься, не зробиш кар’єри. На це й націлена вся наука виховання не тільки у Великобританії, але тепер вже і в Росії.
У цьому зацікавлена будь-яка держава, тому що сильною країна може бути тільки тоді, коли в ній живуть сильні люди. Але тут я натикаюся на перший глухий кут: у чому їхня сила? Ми культивуємо сьогодні силу фізичну, інтелектуальну. А як же бути з силою духовної? Чи потрібна вона сьогодні — та,
що формується на любові?
Де найбільше дитина отримує кохання? Звичайно, в сім’ї. Від кого? Звичайно, від бабусі і дідуся. Тому що любов матері, наприклад, і бабусі різна. Не вчені, а мудра життя давно довела: мати любить дитину як останню іграшку, до того ж їй постійно колись — вчиться, працює, з друзями багато спілкується, тобто веде активне життя, бо молода. А для бабусі і дідусі справжні діти — це онуки, якщо, звичайно, на старості років люди зберегли в собі спроможність і потребу любити.
Ще один важливий фактор, значення якого довела життя: у молодих батьків життєвого досвіду майже немає, він накопичується з роками до старості, і тоді його хочеться комусь передати — та кому ж його передавати як не онукам? І в цьому плані ніяка наука мені не доведе, що кращі вихователі — батьки, а не дідусі з бабусями.
В Росії в усі часи, крім нинішнього, дорожили наступністю поколінь. Пишалися династіями у всіх професіях — коли секрети майстерності передавалися від діда до онука. Це були справжні знання. То була сила духовна.
Леонід Чорношкур
www.rostovmama.ru
